Флоаря Лупаштян із села Сучевени на Глибоччині займається випіканням поминального деревця вже 40 років. Вона дуже полюбляла ще змалечку випікати, тому вже з 9-го класу почала опановувати цю традицію.
Про це йдеться у публікації газети "Молодий буковинець".
– Я з дитинства дуже любила випікати. Випікала різні калачі, солодке. Навчилася випікати від своєї мами. Закінчила училище за спеціальністю "Кухар". На жаль, перед тим, як йти на навчання, я не знала, що можна було обрати спеціальність "Кондитер", – розповідала пані Флоаря.
Випіканням поминального деревця займалася її мама, від якої і донька навчилася.
- Моя мама займалася випіканням поминального деревця. Я часто дивилася, як майстерно їй все вдається. Мені це дуже подобалося, тому вже з 9-го класу я почала і сама цим займатися, – каже пані Флоаря.
Поминальне деревце у Сучевенах робиться з 18 кілограмів борошна. У сусідніх селах, зокрема у селі Купка поминальне деревце робиться з 25 кілограмів. Тому ці деревця в різних селах відрізняються.
На створення одного деревця йде близько трьох годин. Це лише на створення і випікання форм, коли працюють три-чотири жінки. На оформлення деревця йде ще близько двох годин. Тут, як розповіла пані Флоаря, вона бере лише одну помічницю, бо робити утрьох деревце незручно.
– Деревце складається з 18 фігурок. Якщо починати зверху, то на верхівці встановлюються два хрестики спиною один до одного, щоб гарно виглядало. Трохи нижче йде так званий калач верхівки – лише один. Далі всіх видів фігурок має бути по три. Я вже не згадаю, чому саме три і що це означає. Та я навіть і не питала. Тоді, коли вчилася цієї традиції, то старші жінки казали, що так має бути. Яку символіку це число несе, не знаю, три – то три. Серед фігурок є риба, замок, виноград, зозуля, драбина, квітка. Також ми додали калач із восьма дірками, в які встромляємо квіти.
Пані Флоаря розповідала, що за помічниць бере одних і тих же жінок, які вже давно займаються цією справою. Вони мають розподілені завдання: знають, хто що робить і за які фігури відповідає.
Флоаря розповіла, що за тривалий час своєї праці вона додавала до деревця якісь свої елементи та ідеї, а також запозичувала їх у сусідніх селах.
– Деревце змінилося відтоді, як я почала його випікати. Тоді воно було не таким великим, порівняно з нинішнім. Також я додала декілька своїх фігурок, наприклад, трикутничок із квіткою з тіста. Також сама придумала таку кругленьку форму, типу квітки. Є ще й інші фігурки, лиш назву ми вже не давали. Із сусідніх сіл я позичала певні форми, яким давала назву, залежно від тої місцевості, з якої я цю фігурку брала. Так з’явилася йорданештська, від назви села Йорданешти та купська – від назви села Купка, – розповідала пані Флоаря.
Пані Флоаря має онучок, які допомагають бабусі пекти калачі для поминального деревця.
– У мене є три онуки. Менша у першому класі, тому я її не дуже долучаю до справи, хоча і вона інколи крутить маленькі фігури. А старші у 4-му та 7-му класах. От вони мені дуже допомагають.
– Може, коли тільки починала цим займатися, було важко робити якісь фігури. А зараз для мене нічого важкого немає, вже звикла і руки самі роблять. Це досить клопітка робота, яка займає чимало часу, – каже жінка.
Пані Флоаря розповіла, що залежно від того, якою була людина за життя і виходить поминальне деревце. Якщо людина була хорошою, з добрим серцем та привітною, то фігурки виходять гарними та рум’яними. А от якщо людина була злою, то й робота не йде.
Флоаря Лупаштян розповіла, що робить деревце не тільки для односельчан, а й для інших сіл та навіть областей.
– Замовляли деревце і з Чернівців. У деяких односельчан були родичі в Ужгороді, тому вони просили зробити деревце, яке відправляли туди.
Поминальне деревце складається зі своєрідного каркасу, на який нанизуються калачі. Воно виходить у формі піраміди, тобто більші калачі ставляться внизу, менші ще вище і так до самої верхівки. Після цього поміж цими калачиками кладуть солодощі: цукерки, шоколадки, зефір, мандарини. На самому вершечку, за бажанням, можна поставити живі квіти.
Поминальне деревце роблять у день поховання померлого, яке супроводжує його до самої могили. Деревце несуть перед померлим четверо чоловіків. Далі воно ще робиться на шість місяців після смерті, на рік, на три роки та сім років.
– Усе залежить від бажання родичів та фінансів. Якщо є гроші, то можна робити і на 12 днів після смерті людини, – каже Флоаря.
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
