Святителя Митрофана, патріарха Царгородського
17 червня – святителя Митрофана, Патріарха Константинопольського (бл. 326 р.)
Святий отець наш Митрофан жив за часів Костянтина Великого — першого імператора-християнина. Він був сином римлянина Дометія, який походив із царського роду. Цей Дометій, інакше званий Дометіаном, був братом Прова, який колись посідав престол римського імператора. Будучи людиною розсудливою, Дометій скоро усвідомив брехню ідолопоклонства, відрікся від язичницьких богів і увірував в істинного Бога — Господа нашого Ісуса Христа. А так як Рим в той час був сповнений язичницького нечестя, і християни піддавалися в ньому жорстокому переслідуванню, то Дометій, покинувши столицю імперії, прибув із двома синами своїми, Провом і Митрофаном, до Візантії. Тоді у Візантії був єпископом богоугодний і святий чоловік Тит (званий інакше Тратом чи Торатом); при ньому-то і стали проживати Дометій і його сини, яких всі навчали вірі Христовій та Закону Господньому і наставляли в доброчесному житті. Бачачи, що Дометій усім серцем і всією душею приліпився до Христа і сповнений полум’яних ревнощів потрудитися для Господа, — єпископ узяв його до церковного причту і рукопоклав у пресвітери. Коли, наставивши Дометія, Тит помер, то Дометій прийняв після нього єпископський престол, а після кончини блаженного єпископа Дометія святительский престол прийняв син його Пров. Після кончини Прова на візантійську архієрейську кафедру був приведений син Дометія і брат Прова — святий Митрофан, про якого зараз ідеться.
У цей час імператор Костянтин Великий прибув у Фракійську область і зупинився у Візантії. Побачивши тут святителя Митрофана, імператор із бесід з ним пізнав, що він — великий угодник Божий, і був дуже здивований доброчесному життю святителя і його премудрості. Гаряче полюбивши його і бажаючи насолоджуватися богонатхненними його промовами, він узяв його з собою до Риму.
Незабаром після того, імператор Костянтин побажав перенести свою столицю з Риму до Візантії. Місто це йому дуже сподобалося як своєю красою, так і вигідним місцем розташування. Воно знаходиться в південно-східному кутку Балканського півострова на березі Босфору, протоки, що з’єднує Червоне море з Середземним і Мармуровим. Прекрасні дороги з суші і з моря вели до цього міста, і вся навколишня місцевість була багата різними земними плодами. Все це так сподобалося Костянтину, що він вирішив перенести сюди столицю імперії. Нову столицю імператор прикрасив чудовими будівлями і назвав її Новим Римом.
Але по імені свого творця місто частіше називали Константинополем, тобто містом Костянтина, а як резиденція імператорів, він іменувався ще Царгородом. Перенісши у Візантію столицю імперії, Костянтин перевів сюди також із Стародавнього Риму святителя Митрофана, назвав його своїм батьком і виклопотав йому в Нікеї на Першому Вселенському Соборі титул Патріарха. Митрофан став, таким чином, першим Патріархом Константинопольським.
Через глибоку старість і тілесну неміч, сам Митрофан не був на Соборі в Нікеї. Замість себе він послав сюди свого хорєпископа Олександра — чоловіка поважного, святого і старого, який багато потрудився на користь церковного миру у Фракії і Іллірії. Він на Соборі займав місце свого Патріарха Митрофана і протистояв Арію.
Після закінчення цього Вселенського Собору благочестивий імператор Костянтин Великий умовив усіх святителів, котрі були на соборі, вирушити разом із ним у Константинополь, щоб відвідати там хворого Патріарха Митрофана, який лежав на смертному одрі. В одну з неділь отці, разом із царем, прийшли до Митрофана і довго розмовляли з ним. При цьому імператор сказав святому:
— Чесний отче! Я бачу, що ти знемагаєш від старості й хвороби. Отже, прошу тебе, скажи нам, хто гідний стати твоїм наступником?
На ці слова святий Митрофан із радістю в очах відповідав імператору:
— Воістину тобі устами говорить нині Святий Дух. Дійсно, коли я за сім днів до теперішнього часу розмірковував про це, Господь відкрив мені, що після закінчення десяти днів я піду з цього світу. І коли я закінчу життя своє, хай після мене вступить на престол співслужник мій Олександр — воістину гідний обрання і дару Духа Святого. Після ж нього має бути спадкоємцем престолу Павло, що є зараз читцем.
Потім, глянувши на блаженного Олександра, Патріарха Олександрійського, він сказав йому:
— Брате! І ти залишиш після себе чудового спадкоємця.
І, взявши за руку архідиякона його, Афанасія, вимовив:
— Ось доблесний воїн Христовий; він буде спадкоємцем після тебе, і не тільки твердо повстане, разом із моїм братом Олександром проти аріанського нечестя, але і досягне успіху у більших подвигах, так, що його разом із мужнім Павлом очікують багато страждань.
Так святий передбачив майбутнє і через десять днів після одкровення Господнього мирно спочив на четвертий день червня місяця, проживши з дня свого народження всього сто сімнадцять років.
