Михайло Тодорюк – уродженець Старої Жадови Сторожинецького району Чернівецької області. Людей, які пам’ятають його, залишились одиниці. Катерина Леонтій – одна з них.

"Зібралися хлопці і поїхали на збори..."
– Михайло народився в багатодітній сім’ї, – розповідає мешканка села Стара Жадова Катерина ЛЕОНТІЙ. – В сім’ї було дев’ятеро дітей: шість хлопців та три дівчини. Старший брат був інвалідом дитинства. Мама померла рано, жив з мачухою. Батьки мали своє господарство, поле, худобу, шматок лісу, були господарями. Такий час був: якщо хотів щось мати, то треба було робити.

"Якось із села зібралося багато хлопців і поїхали десь на збори, – додає К. Леонтій. – Довго їх не було. Потім вже дізналися, що вони воюють в УПА. Спочатку воювали проти німців, а потім проти "русcкіх", не так проти "русcкіх", як проти системи. То були страшні часи".

Зі слів рідних про той час знає Василь Тодорюк, внучатий племінник Михайла.
– Мій дід пішов служити в Радянську армію, а Михайло пішов в ліс, – розповідає Василь ТОДОРЮК. – Коли закінчилась війна, вони обоє повернулися додому. Михайло вийшов через амністію. У 1945 році оголосили амністію. Хто повертався і складав зброю , тих не карали. Пішов працювати в колгосп. Працював "магазиніром" – видавав продукти, зерно. Був дуже розумний чоловік.

"Мій батько розказував, що коли ходили на солому, в день норма була півбуханки чорного хліба. То він прибігав до нього і казав: "Дядьку, хочу хліба". І він йому давав", – згадує В. Тодорюк.

Коли Михайло надумав повернутися в УПА , то інсценував своє викрадення. Сталося це так: поїхав на возі з одним чоловіком в Сторожинець у справах, але поїхали не центральною дорогою, а через луги. Дорогою їх, звичайно ж, перестріли хлопці, вчинили стрілянину. Михайла зв’язали, а іншого чоловіка відпустили. Вже потім родина дізналася, що так він повернувся до своїх.

– Він сказав: "Лишити їх я не можу і зрадити також не можу", – пригадують близькі Михайла Тодорюка.

Поховали вояка в братській могилі
Михайло Тодорюк в УПА мав ранг, що прирівнюється до підполковника. За одними даними, він мав посаду політичного референта, а за іншими – виконував обов’язки господарчого референта Путильського районного проводу ОУН та Буковинського обласного проводу ОУН.

– Якось два брати зустрілися. Михайло запропонував Григорію йти в УПА, але дід відмовив. У нього на руках було троє маленьких дітей, а дружина померла. Каже : "Ну кому я залишу цих дітей?" – розповідає В. Тодорюк.

Разом з Михайлом в УПА перебувала його сестра Катерина. Вона була кур’єром. Якось під час виконання завдання під Коломиєю Катерина потрапила в засідку, її заарештували. У камеру до неї підсадили якусь жінку, яка змусила її проговоритися. Дівчину засудили, вислали в Казахстан. Там вона і померла.
З приводу смерті Михайла Тодорюка існує дві версії. За однією з них, боєць загинув у сутичці з опергрупою МДБ в 1948 році біля села Багна на Вижниччині, прикриваючи відступ побратимів. За іншою,– був підірваний у бункері разом зі своїми побратимами. Місцеві люди після вибуху тихо зібрали останки і поховали всіх разом в братській могилі.

Довідка
Понад 1100 учасників визвольних змагань свого часу представили до високих нагород головного штабу УПА, з яких 860 ще й досі не ідентифікували.
Бойові нагороди були виготовлені за ескізами відомого графіка Ніла Хасевича за кордоном, але коли їх доправляли в Україну, вантаж перехопив НКВД.
І тільки тепер координаційна рада з ушанування пам’яті нагороджених лицарів ОУН-УПА у співпраці з Українським інститутом національної пам’яті опікується виготовленням за знайденими в архівах ескізами нагород та вручення їх колишнім воякам або їхнім родичам.

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram