У Чернівцях, напевно, немає вулиці, яку би вона не асфальтувала чи не викладала бруківкою. Навіть вийшовши на пенсію, працює.

Ім’я виконроба комунального підприємства "МіськШЕП" Марії Соколик вибрукуване на вулиці Штейнбарга, яка веде від театру до Університетської. Щоправда, про це відомо одиницям. Щодо цього серед чернівчан навіть виникло чимало легенд про жінку з іменем Марія. Одні розповідають, що так звали міщанку, яка пішла з життя через нещасне кохання. Інші розповідають, що насправді донька багача померла в юному віці через невиліковну хворобу. Слухаючи ці дивовижні розповіді, справжня винуватиця лише посміхається.

"Хлопці віддячили за добро"

– Навіщо відбирати у людей гарну добру казку, – усміхається пані Марія. – Насправді все набагато прозаїчніше. Декілька років тому капітально ремонтували вулицю Штейнбарга. Зробили ми її дуже швидко – за місяць. Як виконроб я наглядала за роботами. Бруківку викладали майстри з Донецька. Ми дуже добре спрацювалися з цими молодими хлопцями. Щодня я бувала тут по декілька разів, цікавилася, що потрібно привезти з матеріалів, де і як вони живуть. Працювали вони дуже швидко та акуратно, навіть у вихідні. Якось я прийшла і побачила, що посередині вулиці викладено ім’я "Марія". Хлопці ж сміються і кажуть, що таким чином віддячили мені за все добро, яке я для них зробила. Та я про це нікому особливо не розповідала, хіба що дітям. Вони прийшли, подивилися, сказали, що гарно. І жартома запитали, чи на всіх вулицях, які мені довелося ремонтувати, буде моє ім’я.
У Чернівцях – десятки вулиць, ремонтом яких займалася Марія Соколик. Першою, пригадує, на якій викладали бруківку, була вулиця Ковальчука, яка і досі, через багато років, перебуває у належному стані. Потім були Петровича, Гоголя, Кайндля, Поштова, Ужгородська... А всіх вулиць, які довелося асфальтувати, і не перелічити.

У трудовій книжці пані Марії – лише один запис. Після закінчення політехнічного технікуму 1978 року влаштувалася на роботу в "МіськШЕП". Спочатку працювала майстром із прибирання міста. Вставати дівчині доводилося рано-вранці за будь-якої погоди. Не було ні вихідних, ні свят. Дуже боялася пізно ввечері повертатися додому. Якось на неї напав п’яний чоловік, почав душити – ледве вирвалася. Траплялося, плакала, писала заяви про звільнення. Але потім відходила і забирала їх.

"Першу пісню співають про Марію"

Жінці весь час доводилося працювати в чоловічому колективі.

– Для того, аби керувати чоловіками, потрібно бути психологом, – каже пані Марія. – Та за багато років я вже звикла і знаю, на кого треба крикнути, а кого слід похвалити. Треба вміти бути і доброю, і суворою. Але грубощів до підлеглих ніколи собі не дозволяла. У нас працюють переважно молоді хлопці з прилеглих сіл, міських мало. То вони називають мене мамою Марією. Розповідають мені про свої біди – в кого дитина захворіла, хто посварився з дружиною, просять поради. На всі свята збираємося разом, накриваємо столи у їдальні підприємства. І першу пісню мої працівники завжди співають про Марію, присвячуючи її мені. Я пам’ятаю всіх, з ким довелося працювати. Навідую тих, хто вже на пенсії. Траплялося, прийду до одного в Острицю чи Рідківці, а через п’ять хвилин збігаються всі наші колишні бруківники, кажуть, почули, що Марія приїхала. Несуть мені квіти, яблука, виноград, домашнє вино. Може, через цю людську вдячність і теплоту я не залишаю підприємство навіть після пенсії. Побуду декілька днів вдома і знову повертаюся на роботу. Всі вже сміються з мене, що не можу жити без доріг. Шкода, що люди не завжди поважають нашу працю. А вона досить важка – і в дощ, і в спеку.

Син пані Марії Ярослав, і донька Інна після закінчення "Львівської політехніки" теж прийшли працювати у "МіськШЕП". Отож є вже сімейна династія.

Є в Марії Соколик ще одне захоплення з дитинства. Жінка дуже любить співати: на весіллях, роботі, вдома. Знає чимало старовинних українських народних пісень, які навчив її батько.

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram