"Я з вами розмовляю, перебуваючи в 66-му військовому госпіталі у Покровському. Сюди щодня привозять поранених з Авдіївки, Пісків, Мар’їнки. Привозять переважно пізно ввечері або вночі", – говорить по телефону кореспондентові molbuk.ua військовий лікар-хірург із Чернівців Андрій БЕЗРУЧКО.
Довго розмовляти медик не зміг, бо невдовзі прибув ще один поранений і треба було терміново проводити операцію. Андрій перебуває у зоні АТО вже близько трьох місяців. Лікар розповів те, що бачив на власні очі та які настрої зараз у наших військових.
"Спочатку лячно, а потім під ці звуки вже й спиш"
– В АТО є кілька гарячих точок, які не "охолонуть", доки триватиме ця війна, – стверджує А. Безручко. – Авдіївка – одна з них. Повз неї проходить стратегічно важлива траса, яка дуже потрібна російським терористам. Раніше цією трасою вони підвозили зброю, продукти, підмогу, евакуйовували поранених. Зараз же вона – під українським вогневим контролем. Поки що наш блокпост на цій трасі ще не стоїть, але ми її прострілюємо і вздовж, і впоперек. Щоби відвоювати собі знову цю трасу, терористи намагаються нас відкинути будь-як.
Побачивши, що втратили тут свої позиції, терористи від безвиході почали обстрілювати з артилерії, "Градів" житлові квартали. Серед цивільного населення було дуже багато поранених і вбитих... Пригадую випадок, як привезли молоду жінку, в якої були пошкоджені магістральні судини у ділянці ключиці. Доки довезли, вона стекла кров’ю. Вже не могли їй допомогти... Кілька разів бувало й таке, що через пошкодження бойовиками мереж доводилося оперувати під світло мобільних телефонів. Справлялися, бо хірурги "бачать" ще й пальцями. Часом за 200-250 метрів від лікарні пролітали снаряди. Ти працюєш, а за вікном постійно щось вибухає, стіни, вікна тремтять... Спочатку трохи лячно, але потім до цього звикаєш і навіть під ці звуки спиш.
До Покровського, де зараз перебуває Андрій Безручко, щодня привозять постраждалих з Авдіївки та інших напрямків:
-Можуть привезти одного-двох, а можуть і десять. Є такі героїчні хлопці, що відмовляються від медичної допомоги. Дехто при неважкому пораненні перемотує просто в окопі собі бинтом ногу і залишається далі на полі бою. Переважно поранених привозять вночі. Вдень росіяни перед представниками ОБСЄ показують, що вони "зайчики". А ввечері, коли місія ОБСЄ їде додому, все це починає гатити так, що аж шиби дзвенять".
"Треба навчитися шанувати своїх людей"
Запитую Андрія, який у військових настрій.
"Гадаю, у хлопців був би дуже гарний настрій, якби віддали наказ: "Вперед!" Вони дуже чекають цього – щоби дозволили нормально стріляти у відповідь. Не так, що по нас гатять 122-ми два рази, і ми двічі відповідаємо. А щоби вони гатили два рази, а ми 32 рази! І не лише 122-гі, а ще й "Гради", "Урагани" додали", – вважає Андрій Безручко.
Лікар не приховує, що без допомоги волонтерів у зоні АТО було би значно важче: "Волонтери просто молодці. Вони постійно приїжджають, передають у великій кількості ліки, перев’язувальні матеріали, шприци, катетери. Дуже нас виручають. На початку війни ще більше допомагали, а зараз народ трохи збіднів, війна набридла. Та залишилося чимало таких, які допомагають і досі. Також сюди, до 66-го госпіталю у Покровському, постійно приїжджають військові медики з Чернівців. Тут уже утворилася своєрідна чернівецька медична діаспора. Усі тут знають, що з Чернівців – хороші фахівці".
На думку лікаря, незабаром може стати проблемою те, що не вистачатиме патронів. Адже свого патронного виробництва в Україні наразі немає – Луганський патронний завод країна втратила через агресію Росії.
– Дуже важливо відновити виробництво патронів в Україні, – переконаний А. Безручко. – Бо скоро зброя ще залишиться, а стріляти вже буде нічим. Також із перебування в зоні АТО я зробив висновок, що нам дуже треба в НАТО. Щоби набиратися досвіду, навчитися добре воювати, шанувати своїх людей. Раніше, під час миротворчих місій в Афганістані, я перебував у складі натовських військ і бачив, що вони намагаються вирішувати бойові завдання переважно дистанційно, за рахунок високоточної зброї, авіаціі, дронів. Дуже рідко трапляється, щоб якийсь підрозділ ішов на прямий бойовий контакт. Вони своїх людей дуже бережуть. Хотілося би, щоб у нас також так було...
фото з фб-сторінки Андрія БЕЗРУЧКА
