"Українська правда" розповіла, як побачити у Чернівцях понад 600 пам’яток

Вам серед літа захотілося податися у мандри?

Пропонуємо провести вихідні у мальовничій столиці Буковини.

Якщо ж у вас відпустка, то "Українська правда. Життя" радить доповнити поїздку ще кількома цікавими містами, або ж і зробити чималий тур південним заходом України.

МІСТО 65-ТИ НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ

"Чернівці – це місто, де недільний день починався з Шуберта, а закінчувався дуеллю.

Місто, де собак називали іменами олімпійських богів і де кури вигрібали з-під землі вірші Гейдерліна.

Чернівці – це місто у на півдорозі між Києвом і Бухарестом, між Краковом і Одесою, було негласною столицею Європи, де співали найкращі колоратурні сопрано, де тротуари підмітали букетами троянд і де книгарень було більше, ніж кав'ярень, а кучери фіакрів сперечалися про Карла Крауса.

Це корабель задоволень з українською командою, німецькими офіцерами і єврейськими пасажирами на борту, який під австрійським прапором постійно тримав курс між Заходом і Сходом".

Це напевно найповніша версія вислову про столицю Буковини, яку приписують австрійському публіцисту Георгу Гайнцену.

Дозволимо собі сумнів, що це радше прекрасний фольклор, однак вислів є чудовим прив'ю до подорожі та потужнішим усіляких туристичних брендів.

Недарма частину цього опису помістили (німецькою та українською мовами) на пам'ятній дошці біля входу в Літературне кафе на Центральній площі цього чудового міста.



Чернівці були і залишаються багатонаціональними. І це той випадок, коли мультикультурність пішла місту на користь.

Тут зіграло свою роль і географічне положення – ці землі у різні часи були під владою різних держав. Свій слід тут залишили навіть турки.

Станом на 1910 рік із 90 тисяч загального населення, 33% становили євреї, 17% – німці, 17% – українці, 16% – румуни та 14% – поляки. Решту складали вірмени, мадяри, словаки, росіяни.

Сьогодні у Чернівцях мешкають представники 65 національностей. Українців тепер близько 80%.



Чернівці називають то "маленьким Віднем", то "маленьким Парижем", то "українською Прагою", проте, хай би як банально те не звучало, Чернівці – це Чернівці. Місто самобутнє.

А такі порівняння, хоч із добрих намірів, виникають скоріше на ґрунті неспромоги виробити свою подачу.

Заснували місто ще у 12 ст., проте перша згадка датується 1408-мим роком, відтак у 2008-мому місто святкувало своє 600-річчя. До цієї дати увесь центр відремонтували і реставрували.



Чудові архітектурні ансамблі, сотні пам’яток, бруківка, літні тераси кав’ярень, загадкові дворики, вінтажні тролейбуси "Skoda", написи на стінах, вуличні музиканти, крамнички сувенірів, назви вулиць (Бетховена, Міцкевича, Шіллера, Заньковецької та ін.), простори та історії роблять атмосферу міста неповторною.



До слова, це все сприймається не як декорації, а дуже природньо.

В Чернівецькому університеті, пам’ятці ЮНЕСКО, навчаються студенти, у тролейбусах їздять пенсіонери, на балконах вишуканих фасадів поливають квіти мешканці квартир, у церквах проходять служби.

Саме цією природністю на такому багатому фоні Чернівці і завойовують.



Без сумніву, ви прогуляєтесь пішохідною вулицею Кобилянської, Головною вулицею, побуваєте на Центральній площі біля міської ратуші, біля криниці та гігантського велосипеда на площі Турецькій, оглянете площу Філармонії.

Можливо знайдете час зайти у Художній музей.

Вся краса переважно акумулюється в центрі та навколо нього. Тільки пам’яток архітектури тут понад шість сотень.

Зрештою, усе цікаве ви познаходите для себе самі, та про всяк випадок ми склали невеличкий суб’єктивний список того, що обов’язково треба побачити у Чернівцях.



Звичайно, першим у ньому буде Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, колишня Резиденція митрополитів Буковини і Далмації.

У 2011-тому його включили до списку світової спадщини ЮНЕСКО.



Вишуканий архітектурний ансамбль в дусі еклектики виконав чеський архітектор Йосеф Главка. Будівництво розпочали 1864-го року і завершили через 18 років. Це обійшлося у космічні на той час 1,8 млн гульденів.

Композиція складається з трьох корпусів і парку навколо. В цьому університеті, до слова, знімали чималу частину українського містичного трилеру "Тіні незабутих предків" (2013 року, режисер Любомир Левицький).



Всередині збереглися розкішні автентичні інтер’єри. Таке враження, що навіть лави та парти для студентів, залишились ще від часів побудови.

У головному корпусі вам, зокрема, покажуть три помпезні зали. Синодальна зала, оздоблена мармуром, обставлена колонами, з мозаїкою на підлозі та візерунками на стелі. Нажаль, вона постраждала від пожежі у 1944 і теперішній її вигляд відтворений реставраторами.



А от сусідня Червона зала залишилась у первісному вигляді. Стіни її оздоблені шовком, дерев’яна стеля оздоблена орнаментами, підлога із червоного бука.

На стіні висять величезні венеціанські дзеркала, створені за старовинною технологією, що вимагала п’яти шарів срібла.



Не менш вишуканою є і Синя зала, а дах резиденції вкритий орнаментованою черепицею. Над головним корпусом височіє годинникова вежа. А семінарський корпус підковою оточує Трьохсвятительську церкву, розпис у якій робив маляр-професор австрієць Карл Йобст.



На площі Святого Хреста можна побачити ще одну знамениту архітектурну пам’ятку Чернівців – будинок-корабель.

Розповідають, ніби його спорудив заможний торговець, який мав брата-моряка. І коли той вийшов у відставку і повернувся до рідного міста, брат-торговець спорудив йому цей будинок, аби його вигляд розвіював тугу за стихією.

Звужений фасад ніби розтинає вулиці, широкий балкон на другому поверсі нагадує палубу, а невеличка вежа – щоглу.

На цій же площі розташований Костел Воздвиження Святого Хреста, який почали будувати ще у 1787-мому році, а завершили аж у 1814-тому.

На його стіні зберігся старовинний сонячний годинник, який досі показує віденський час.

Ще однією гарною спорудою є Вірменська церква Святих апостолів Петра та Павла (1875 року). Проект будівництва розробив той самий Йосеф Главка. Кажуть, ніби й збудована вона з тієї цегли, яка залишилась після спорудження Університету.

Після Другої Світової радянська влада закрила церкву і її використовували як склад. В той час з’явилась химерна легенда, ніби в церкві повісився священик і саме тому службу там уже не проводять.

У храмі є орган і завдяки прекрасній акустиці тут часто проводять концерти камерної музики. Добре було б, аби пощастило потрапити на один із них, та як мінімум варто полюбуватись інтер'єром та побачити орган.



Також варто піти на Театральну площу, яку вінчає Чернівецький театр ім. Ольги Кобилянської (1905-го року побудови).

Це творіння знаменитої віденської фірми "Фельнера і Гельмера", що звела 43 театри по всій Європі, зокрема і Віденський та Одеський оперний.



Фасад прикрашають чимало скульптур, а навпроти – пам’ятник класику української літератури Ользі Кобилянській.

На самій же площі у 2000-ному році заклали місцеву алею зірок. Тут "запалені" світила Назарія Яремчука, Софії Ротару, Володимира Івасюка, Іво Бобула, Степана Галябарди, Миколи Мозгового. Всього 44 зірки. До речі, Чернівці ще називають і пісенною столицею України.

Варто побачити і Миколаївський кафедральний собор (1939). Його ще називають "П'яна церква". Таку назву храм отримав завдяки незвичній формі кутових бань: вони дещо закручені.

Церква виконана в румунському стилі неоромінеск. Її прообразом став Успенський архієрейський собор у румунському місті Куртя-де-Арджеш, який румуни вважають найкрасивішим храмом країни. Неподалік – дерев’яна Миколаївська церква побудови ще аж 1607-го року.

Подивитись треба і на неоготичний Костел Пречистого Серця Ісуса (1894). Правда оцінити його можна тільки зовні. З 1963 року тут розташовувався обласний архів. Будівлю всередині адаптували під нього, розбили на поверхи.

З березня 2010 року храм повернули релігійній громаді, яка зараз взялась за його реконструкцію.

Поруч з костелом парк, у якому не так давно поставили пам’ятник імператорові Францу Йосифу, за правління якого Чернівці, та й чи не увесь західний регіон України сягнув чималого розквіту.

Порадимо свій спобіг пізнавати місто, а ви вже вирішите як вам краще.

Спочатку, першого дня, ліпше погуляти без екскурсії. Просто споглядати і сприймати все таким, яким воно видається. Заглядати у дворики, фіксувати елементи архітектури, простору.

А вже другого дня гуляти з екскурсоводами. Вони звернуть вашу увагу на нові архітектурні чи художні деталі, оживлять простір, додадуть до нього історій і нових барв, відкриють деякі таємниці.

Можливо вам покажуть будинок де колись мешкав епатажний, як зараз би сказали, поет Поль Целан. І той будинок, який "помилково" відреставрували і ознаменували меморіальною табличкою з цієї нагоди.

Або ж покажуть "пам’ятник" Шиллеру, точніше лиш постамент, який залишився від нього, так як сам бюст письменника безслідно зник внаслідок історичних перипетій.

Саме тоді виникає цікаве відчуття, коли ще вчора ви проходили повз і могли нічого з цього не помітити, чи не дізнатись, а сьогодні все відкривається по-новому.

Для самостійного сприйняття Чернівців можна завантажити безкоштовні аудіогіди, скористатись готовими маркованими маршрутами, купити карту пам’яток. Також по місту розставлені вказівники, таблички.



І ще! Варто зайти у "пиріжкову" крамницю на Центральній площі. Друзі жартували, а може то зовсім і не жарт, що коли не спробував тих пиріжків, то вважай у Чернівцях не був. Не повторюйте моєї помилки.

Від себе додам, що варто також спробувати славетний гарячий бутерброд "Мальва", який, як каже дехто з місцевих, є такою ж візитівкою міста, як і резиденція митрополитів. Його рекламують, здається, у кожному магазині. Придумав цей кулінарний шедевр власник однойменного бару на вул. Головній і рецепт не змінюється вже понад 20 років.

ЯК ДОЇХАТИ

З Києва зручно їхати швидким нічним потягом 117Л. Плацкарт коштуватиме приблизно 200 грн (залежно від дня виїзду). О 20:05 потяг вирушає зі столиці й о 7:10 вже в Чернівцях.

Назад потяг рушає о 19:55 і прибуває у Київ через дванадцять годин.

Потягом також можна приїхати із Вінниці, Одеси, Львова, Луцька, Ніжина, Хмельницького, Тернополя.

Попутка на BlaBlaCar коштуватиме від 250 грн.

На власному авто це чималий шмат дороги, проте, маючи вдосталь часу, на шляху можна буде зробити чимало зупинок біля цікавих об’єктів.

Туди можна їхати, захопивши частину двох маршрутів, про які ми вже писали. А саме Коростень, Житомир, Бердичів і далі Кам’янець та Хотин.

Також, між цим, по дорозі варто заїхати до містечка Летичів з його замком та костьолом та до храмів і величної фортеці у Меджибожі, другої за популярністю після Кам’янець-Подільської, коли йдеться про Хмельниччину.



Повертатись можна поїхати так, аби помилуватись Дністровським каньйоном у Заліщиках, звернути до містичного Тараканівського форту та до Дубненського замку на Рівненщині.

Чудовий варіант туру Україною для відпустки.

Також з Чернівців можна вирушити і в гори. До містечка Яремче, про яке ми вже теж писали, всього 130 кілометрів.

У такий спосіб можна продовжити вікенд і в тому разі, якщо ви без авто. З Чернівців їздять автобуси до Коломиї (2 години у дорозі, 50 грн), до Яремчого (130 км., 70 грн.) До Хотина година їзди (40 грн), до Кам’янця – дві (60 грн).

Це ще і чудовий автостопний маршрут. Колись він (разом з триденним фестивалем) зайняв у мене 2 тижні, якщо не поспішати і зупинятись біля всіх цікавинок і красот.

З Києва можна дістатись і літаком. На серпень є квитки вартістю трохи більше 700 грн.

НА ЩО ПОТРІБНІ ГРОШІ

У Чернівцях чимало готелів та хостелів у самісінькому центрі. Хостели від 100 грн

Можна зняти квартиру подобово (від 200 грн.).

У подорож автостопом, чи на авто, варто взяти намет та решту кемпіногового спорядження, аби по маршруту ночувати на природі.
Кав’ярень, ресторанів та фастфудів у Чернівцях таки точно в рази більше ніж книгарень, тож і з "де поїсти?" проблем, звісно, не виникне. Хіба з вибором.

Можна пообідати у столовій Університету. Наш досвід каже, що повноцінний обід обійдеться не більше ніж у 30 грн. Ще там дуже смачний домашній хліб і випічка.

Вартість оглядової екскурсії містом від 200 грн з трьох осіб і змінюється залежно від маршруту, гіда та кількості людей у групі.

Екскурсія Університетом коштує 35 грн. Вхід без екскурсії 15 грн. Проте пройти туди не як турист потрібно ще вхитритися.

Захар Колісніченко, спеціально для УП.Життяд

Підписуйтесь на новини "МБ" у соцмережах: VK, Однокласники, Facebook