Фото: Чернівецький літературно-меморіальний музей Ольги Кобилянської
Сьогодні, 27 листопада, минає 162 роки від дня народження письменниці Ольги Кобилянської. Сучасники бачили в ній не лише талановиту літераторку, а й людину глибоку, шляхетну, делікатну, завжди внутрішньо сильну.
Спогади тих, хто знав її, передають живий образ письменниці.
Письменниця Леся УКРАЇНКА писала Ользі Кобилянській із Берліна, де лікувалася, і зверталася до неї так, як звертаються до найближчої подруги – "дорога і шановна товаришко".
У цих листах вона ділилася творчими задумами й обговорювала роль жінки в літературі, її право на самореалізацію. Оцінюючи німецькі впливи на світогляд Ольги, Леся з притаманною їй прямотою писала:
"Галицька критика докоряє Вам Німеччиною, а я думаю, що в тій Німеччині був Ваш рятунок. Вона дала Вам пізнати світову літературу, вона вивела Вас в широкий світ ідей і штуки, – се просто б’є в очі, коли порівняти Ваші писання з більшістю галицьких (я тут не маю на меті, наприклад, Франка, бо він не належить до більшості); там (у галицьких писаннях) чути закуток, запічок, – у Вас гірську верховину, широкий горизонт".
Не менш високо цінував Кобилянську й письменник Іван ФРАНКО. Для нього вона була постаттю, яка відкривала українській літературі нові обрії, а її особистий стиль і внутрішня культура вирізнялися поміж сучасників. Недарма він відгукувався про неї так: "Серед українських письменниць вона не має собі рівної на ниві новели й повісті".
Близькою приятелькою Ольги була Наталія КОБРИНСЬКА – письменниця та феміністка. Їх єднала не лише творчість, а й глибока взаємна симпатія, яка відчувається у листах. У одному з них Кобринська писала:
"У наших розмовах Ти виявилася людиною надзвичайно шляхетною, делікатною, доброю. Ти все відчувала тонко, так, як відчуває лише натура глибока й чиста".
Більш особисті й подекуди драматичні інтонації звучать у листах письменника та літературного критика Осипа МАКОВЕЯ. Він писав:
"Пані! – відповідав О. Маковей. – …Я одного боявся і боюся, а іменно того, щоб Ви не були на мене ніколи не огірчені. Вірте мені, ніхто вас так не цінить, як я вас ціню; …мало хто розуміє ту Вашу наскрізь поетичну, глибоку і чесну душу так, як я. Зі становиська літературного критика б’ю поклін перед Вами… І при тім всім, мені Вас жаль …бо відчуваєте пустку в життю. Вам потрібно, як женщині, одної великої журби (Вам це може здатися щастям), перед корою всі Ваші дотеперішні клопоти здавались би карликами. А я… ну, я такої журби не завдам тій, котру, справді, високо ціню. І все моє поступування з Вами було досі таке, що я хотів Вас як найбільше щадити, не обіцювати того, що взагалі нікому не обіцював. …Остається симпатія душ, приязнь між нами, якої не відрікаюся…".
Та, мабуть, чи не найживіше образ Кобилянської оживає в мемуарах журналістки й письменниці Ольги КИСЕЛІВСЬКОЇ. Її опис зустрічі – це зворушлива світлина з життя письменниці в непрості роки хвороби:
"Використавши нагоду передістатися крізь кордон для відвідин пригнобленої народнім горем чернівської громади, я вперше переступила й поріг хати великої письменниці. Тоді я знала, що буду насправді бажаним гостем, знала, що мій скромний дарунок, літературні новини, які зі мною передістануться через кордони, зроблять письменниці дійсну радість. Ольга Кобилянська жила тоді з родиною Панчуками, у чужій, наймленій, скромненькій хаті. Коли я, в товаристві пань з Жіночої Громади, не без зворушення застукала у її двері, на зустріч нам, повагом (через параліж ноги, письменниця все ходила поволі, спираючись на паличку), вийшла середнього росту струнка пані, в скромному чорному одязі. На її смаглявому, стяглому обличчі, обрамованому на висках легко посрібленим, гладко причесаним, з розділом по середині, волосом, грала тепла, привітна усмішка. Гарні, розумні карі очі дивились на нас так прихильно, мала рука стиснула мою так тепло, що враз розвіялась вся моя непевність…".
Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram
