«Ах, Божечки… Люди з голоду повмирають» Блог Анни Семьонової

"Вже завтра літо, а ти подивися, як холодно. Дощі, дощі, дощі…. От я пам’ятаю, що роки три тому в таку пору дівчата носили коротенькі плаття, хлопці – шорти, всі ходили на річку, шашлики. А зараз холод собачий".

Ранок понеділка, погода жахлива – дощ та холод. Люди журяться, що буде цьогоріч із урожаєм. Таку розмову почула в тролейбусі.

"Зараз почнеться сезон полуниці, черешень, смородини… А на вулиці холодно, ягода не зможе виповниться та дозріти. А отже, урожай буде малий. Можу уявити, яка ціна на них буде", – каже жінка середніх років.

"Це точно… От у мене троє онуків, які дуже люблять полуницю. Із моєю пенсією не знаю, чи зможу купити їм", – відповідає інша.

"Мій брат живе в селі, то лише чую від нього: "Бур’яни та бур’яни". А чого так? Бо через болото неможливо просапати город. Він заростає бур’янами, а це
теж впливає на урожай барабулі та всього іншого", – пояснює.

"Ах, Божечки… Люди з голоду повмирають, я тобі кажу", – кричить у відповідь інша.

На цю розмову реагує кондукторка тролейбуса.

"Та вам не догодиш. Йде дощ – недобре, бо заливає овочі. Спека – недобре, бо засихають. Ви визначитися можете? Вже і тут вчепилися. Як казав мій покійний тато: "Люди завжди не задоволені двома речами – політикою та погодою". То мені і не дивно", – імпульсивно каже кондукторка.
"Якась ви зла! Навпаки пожурилися би людським горем. А ви що? Бу-бу-бу", – каже одна із жінок.

"Не люблю слухати цей негатив. Тримайте його при собі! От подумайте, що вас у житті влаштовує?" – відповідає кондукторка .

"Онуки мої, діти. Я їх люблю, але як згадаю, у якій країні їм доводиться жити та рости, аж сум мене побирає.

Криза, коронавірус, хабарі. Ойййй......", - пригнічено каже панянка.

"От і я про що вам кажу. Ви незадоволена всім світом жінка, приходите і це все повинні слухати усі. Надягніть маску і їдьте собі тихо", - сказала кондукторка та пішла салоном.

Жіночка у тролейбусі бубоніла ще довго, але слова про політику та погоду були просто "у яблучко"...