Як поводимося, так і живемо. І навпаки

Річ банальна, але житейська. Ми як були хамуватими у радянські часи, так і залишилися ними у часи дикого капіталізму. Нетерпимість нас одне до одного породжує дріб’язкові конфлікти на кожному кроці. Хоч з дому не виходи. Особливо агресивно поводяться, як це не дивно, літні люди. Зрозуміло, що жити нелегко, але ж це не привід виливати свою злість на оточуючих, розраховуючи, що вони не чинитимуть опір.

Недавно зайшла з візочком в "Колос" біля Театральної площі. Дитина заснула. Не буду ж її будити та брати на руки. А навіть якщо так, то що я зможу купити там, якщо в мене 8,5 кг на руках? А продуктів треба. І народу там багато. Черги довжелезні - це, до речі, перед святами велика проблема. Агов, касири, де ви?

Нарешті добираюся до каси. І випадково трохи потіснила якусь жіночку. То вона як визвіриться на мене: "Что, нельзя было коляску на улице оставить?!" Таке враження, що в людини ніколи дітей не було.

Іншого разу якась баба на ринку добряче штурхнула мене, бо я з візком заважала їй пройти.

На вулиці Заньковецької заїхала у якийсь дворик. Думала, може, там є проїзд. І знову на якусь бабу напоролася - вона з балкона почала репетувати, чого це я сюди заїхала, що це не мій дворик і що вона у моєму дворі не ходить. Так, ніби вона приватизувала той двір. Можливо, тому так погано й живемо, що такі нетерпимі одне до одного.

І навпаки – нетерпимі одне до одного, тому й погано живемо, бо нездатні спільно вирішувати наші спільні проблеми, а шукаємо поміж собі подібних тих, на кому можна зігнати злість та ненависть.