Фото molbuk.ua
Сьогодні, 13 червня, у Чернівцях попрощалися із журналісткою "Суспільне Чернівці" Лілею Вакарюк. Віддати останню шану прийшло кілька сотень людей - близьких, друзів, колег, знайомих.
Про це повідомляє molbuk.ua
Депутатка міськради Яна Брус не може оговтатися після важкої втрати. Вони з Лілею були сусідками, близькими подругами.
"Коли народилася моя донька Ася, Ліля жартувала, що сама обере собі її у невістки. Вона часто брала Асю на руки, гуляла з нею, приносила подарунки. Відтоді ми називали одна одну свахами.
Ліля була надзвичайно сильною людиною. Тендітна зовні, вона мала велике серце й завжди думала насамперед про інших. Її прагнення до справедливості проявлялося і в роботі — у сюжетах про військових, родини загиблих, людей, які потребували підтримки та уваги.
Її доля була непростою. На її плечі випало багато випробувань, але вона до останнього боролася, хапалася за кожну надію і робила все можливе, щоб жити.
Для нашого району вона була справжнім рушієм змін. Ініціювала багато корисних справ, об’єднувала людей навколо важливих питань. У нашій невеликій жіночій команді вона завжди була серед тих, хто першим пропонував рішення і брав на себе відповідальність.
Ліля мала тонке почуття гумору, любила слово, уважно ставилася до мови, могла пожартувати з діалектів чи поправити наголос. Її життєрадісність і щирість запам’ятаються назавжди.
Нам усім її дуже бракуватиме. Це втрата не лише для родини, а й для всього міста. Сьогодні провести її в останню путь прийшли сотні людей. Це свідчить про те, наскільки багато вона означала для кожного, хто її знав.
Вона була особливою журналісткою. Щоб створювати такі сюжети, які робила Ліля, потрібно було пропускати через себе чужий біль. Вона співпереживала героям своїх матеріалів і часто несла частину їхнього болю у власному серці. На жаль, її серце не витримало", - каже Яна Брус.
Двоюрідна сестра Світлана Дубчак каже, що Ліля була для неї як рідна.
"Ми змалечку дуже зблизилися. Вона завжди була для мене близькою людиною. Ліля була надзвичайно доброю. Завжди відгукувалася на будь-яке прохання. Що б її не попросили, вона нікому й ніколи не відмовляла".
Кожен свій сюжет про загиблого захисника Ліля пропускала крізь себе. Іі не втрачала надії, що її зниклий безвісти на війні цивільний чоловік Олександр Лендєл знайдеться, каже Світлана Дубчак.
"Я запитувала її: "Для чого ти знімаєш такі сюжети? Можливо, знімай про щось позитивніше, щоби тобі було легше". А вона відповідала: "Я хочу допомагати людям. Мені здається, що мій Сашко - живий, і якщо я допомагаю іншим, то, можливо, знайдуть і мого Сашу".
У Лілії залишилося двоє синів.
"Старший, якому 19 років, уже має дівчину. Ліля мріяла про онуків..." - зітхає Світлана.
Двоюрідний брат Лілії Вакарюк Віктор Кондрючок згадує, що дуже кепсько почувався у вівторок. Саме тоді, каже чоловік, не стало його сестри:
"Так погано, як було мені було того дня, коли Лілі не стало, мені не було ніколи. Я не знаходив собі місця. Боліло все — і серце, і голова".
"Коли ми зустрічалися, між нами завжди були тепло й близькість. Я міг пожартувати як завгодно, і вона ніколи не ображалася. Ліля відчувала, що я ставлюся до неї з любов’ю та повагою. І я відчував від неї те саме.
Вона ділилася зі мною своїми переживаннями — розповідала про сім’ю, про втрату чоловіка, про різні життєві труднощі. Мені здається, що, знімаючи сюжети про захисників, вона таким чином намагалася вгамувати власний біль. А можливо, навпаки — щоразу проживала його знову.
У неї було дуже багато планів, і я часом просто не встигав за ними. Телефоную — а вона вже в Карпатах, на Говерлі, каже: "Дивлюся на зорі". Або десь поблизу передової, працює над черговим матеріалом.
Останнім часом ми не так часто спілкувалися, але коли вже говорили, то завжди знаходили теми для розмови. Нам було про що сказати одне одному", - каже Віктор.
Завідувачка кафедри журналістики ЧНУ Любов Василик згадує, що Лілія Вакарюк була серед перших випускниць кафедри. Талановита, життєрадісна, чудова дівчина, якій би ще жити і творити.
"Це був наш перший випуск. Кафедру ми відкрили у 2004 році, а перших випускників випустили у 2009-му. Це був дуже сильний курс — майже всі пішли працювати в журналістику.
Ліля працювала від самого початку. Пройшла через різні медіа й стала справжньою професіоналкою. Я настільки звикла бачити її в новинах, чути її голос, що зараз важко усвідомити: цього більше ніколи не буде.
Два тижні тому ми зустрілися в університеті. Вона приїхала робити сюжет про рушник єднання, знімала матеріал про ВПО. Ми стояли біля кафедри, розмовляли, обійнялися. І досі не можу повірити, що це була наша остання зустріч.
Вона була життєрадісною, захоплено розповідала про свою роботу, про сюжет, який готувала, цікавилася справами кафедри. Не було жодного передчуття біди. Ми так щиро й легко поспілкувалися. Саме такою — світлою і усміхненою — вона назавжди залишиться у моїй пам’яті.
Ліля була надзвичайно талановитою. Таких випускників кафедри журналістики — одиниці. Дуже боляче, що такі талановиті люди йдуть так рано. Їй би ще жити й жити, виховувати дітей, реалізовувати свої задуми та мрії..." - каже Любов Василик.
Одним із останніх сюжетів, які встигла зняти Лілія Вакарюк, був матеріал про загиблого чернівчанина, 23-річного Андрія Коблянського.
Мати Андрія, Фаїна Коблянська, згадує:
"У Лілі на очі наверталися сльози. Вона сама сказала, що сюжет про Андрія дався їй дуже важко. Коли я бачила її востаннє на вулиці здалеку, помахала їй і запитала, як справи. Вона відповіла, що все добре, усміхалася, була в гарному настрої. Але згодом зізнавалася, що їй було дуже важко працювати над цим матеріалом.
Ми потім зідзвонювалися, і Ліля запитала, чи нам сподобався сюжет. Я сказала, що він більше про біль батьків, які прощаються з сином, і що хотілося б ще показати його позитивні риси. Вона відповіла: "Давайте зробимо це на його день народження — 12 серпня".
Ліля була талановитою, багатогранною людиною. Вона ще стільки всього могла зробити", - сумує Фаїна Коблянська.
Що відомо про Лілію Вакарюк:
Лілії Вакарюк було 38 років.
На Суспільному вона готувала сюжети про історії родин зниклих безвісти та полеглих військовослужбовців. Записувала інтервʼю зі звільненими з полону й тими, хто зараз захищає нас на фронті.
Лілія родом із Заставнівщини. Закінчила філологічний факультет за спеціальністю "журналістика" і у 2011 році почала працювати в редакції газети "Буковинська правда", де вела рубрику кримінальних новин.
Згодом почала працювати в обласній державній телерадіокомпанії ведучою новин та програми "Лідери якості". З 2020 року по 2025 рік була речницею Головного управління Нацполіції Чернівецької області. Опісля працювала журналісткою на Суспільне Чернівці.
Також Лілія переживала особисту втрату — у березні 2023 року на Донеччині безвісти зник її цивільний чоловік Олександр Лендєл. Увесь цей час Лілія продовжувала його пошуки.
У Лілії залишилися двоє синів та батьки. Про те, що Лілії більше немає, стало відомо 11 червня.
Редакція "МБ" висловлює щирі співчуття всім рідним, близьким Лілії Вакарюк... Світла пам'ять...
Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram
