Фото molbuk.ua
"Може, дасть Бог дочекатися онуків від усіх моїх дітей. Та найбільше хочу діждати синів із війська. Бо вже більше не витримую. Хочу, щоби вони всі були вдома. У кого чоловік чи син на війні, той знає, як це важко пережити. А у мене відразу троє синів у війську! І ще й всі у різних місцях. Якби хоч разом, може, було б хоч трохи легше. Молюся, прошу Бога за них щодня, щохвилини..." – кажучи це, Лілія Цурик просить доньку дати їй хустину, щоби витерти сльози.
"Поки син воював на Курщині, пережила пекло"
Жінка мешкає у селі Борівці Веренчанської громади. У неї семеро дітей. Троє старших синів пішли добровольцями на війну: 28-річний Іван, 24-річний Володимир та 21-річний Андрій. Зараз біля пані Лілії залишився 19-річний Степан, 17-річна донька Вікторія і 12-річний Вадимко, який має інвалідність.
Про це йдеться у публікації "МБ", пише molbuk.ua
Одна з її доньок померла ще дитинчам. Поховала жінка два роки тому і чоловіка Володимира. Днями Лілію Цурик відзначили почесним званням "Мати-героїня". Пані Лілія з гордістю демонструє нагороду кореспондентам "МБ". Хоч якась втіха, каже. Бо за роки, відколи сини пішли на війну, почала сильно нездужати. Переживання за них забирають останні сили.
"Старший, Іван, воював на Курщині у складі 82 бригади. Вони перші туди зайшли. Я не знала, де моя дитина, з ним не було зв’язку. Це справжнє пекло. Через пережите потрапила в реанімацію. Врешті син зателефонував: "Мамо, я живий, усе добре!" – розповідає жінка.
В Івана є дружина і маленька донечка. Він сумує за ними та за матір’ю, піклується про братів і єдину сестру.
"Торік у доньки був випускний після дев’ятого класу. Іван тоді саме приїхав у відпустку і прийшов до сестри на свято з букетом квітів. Віка, побачивши брата, зістрибнула з трибуни і бігом до нього! Я спочатку не зрозуміла, що трапилося. Озираюся – син стоїть! Усі плакали", – втирає сльози мати.
"Мамо, мусимо вигнати тих москалів!"
Другий син Володимир воює з перших днів війни у складі Нацгвардії. Воював у Бучі, на Миколаївщині, в Бахмуті. "Казав: "Мамо, тут такі діточки, так їх шкода, мусимо вигнати звідси тих москалів!" Коли йшов на війну, я плакала біля військкомату, просила: "Не йди!" Він уперся і не хотів нічого слухати. Та коли я серйозно занедужала і надовго потрапила до лікарні, відпрошувався зі служби і доглядав мене. Знаю, що у сина багато травм, контузій, але він нічого не розповідає, щоби не засмучувати", – провадить Лілія Цурик.
Третій син Андрій теж добровільно пішов до війська кілька місяців тому.
"Він був непридатний за станом здоров’я. В нього бронхіальна астма. Та вперся: "Піду". Ще й контракт підписав. Зараз у Дніпрі. Зідзвонюємося, але не так часто, як би хотілося. Днями, коли розмовляли по телефону, чула у слухавці звуки пострілів..."
До війська рветься і четвертий син, Степан, але поки отримує відмову. Та й єдина донька Вікторія мріє стати військовою або поліцейською. Має бойовий, сміливий характер – недарма виростала поміж п’ятьма братами.
"Знаю, що таке війна..."
"Тяжко мені далися всі мої діти. Як змогла, виховала їх. Фактично сама все на собі тягнула. Чоловік трохи допомагав, але любив чарку. Якби не це, то й досі, може, би ще жив... Тепер майже всі – дорослі. Самі вирішують, що робити. Мені залишається лише молитися за них. Бо мамина молитва – це найсильніше. Відчуваю, коли їм недобре – мені тоді також стає зле. Запалюю стрітенську свічку, звертаюся до Бога".
Живе родина скромно. Жінка, як змогла, облаштувала у хаті зручності для дітей. Має хист до шиття: власноруч пошила доньці сукню на випускний. Робить усе, що може, аби її діти мали бодай найнеобхідніше.
"Дехто закидає: "А що, сини тобі не допомагають, не можуть будинок купити?" А їм не потрібно там на форму, на продукти? Мавіки купи, дрони купи, все купи. Але ж деякі не вірять. Бо у них там немає дітей. І вони не знають, що таке війна. А я знаю, бо пережила це вже багато разів", – з гіркотою каже Лілія Цурик.
Володимир БОЙЧУК, голова Веренчанської громади:
"Маємо допомагати таким родинам"
"Не знаю, скільки є ще таких випадків в Україні, де на фронті воюють відразу троє рідних братів. Ми дуже шануємо Лілію Цурик. Тому за її зверненням сільрада ухвалила рішення, ми виділили майже 80 тисяч гривень. Закупили і встановили у їхній хаті нові вікна, двері. Допомагати таким родинам – наш обов’язок".
Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram
