Іноді складається враження, що студенти прийшли до університету не навчатися, а прогулювати пари, пити каву і палити цигарки у скверику навпроти резиденції ЧНУ.
Такий гарний скверик: розлогі дерева, вид на університет, старовинний будинок… Та погуляти з дитиною там проблематично. Коли не прийду – усі лавочки (ті, які ще не доламали) зайняті студентами. Більшість сидить на спинці лавки – сидіння у них для того, щоб на нього класти ноги в черевиках, забруднених болотом. І байдуже, що потім хтось там має сідати. Балакають про всяке: переважно перемивають комусь кісточки або намагаються згадати, що було вчора ввечері, доки не "вирубилися" після чергової дози алкоголю. Доки гуляла з дитиною, наслухалася тих розмов. І всі поголовно палять, а багато хто й розпиває пиво. І це не ввечері, а в першій половині дня. Саме тоді, коли триває навчання.
А прогулюють по-чорному. Сама була студенткою і знаю, що бувають такі нудні предмети, що ноги самі виносять тебе з аудиторії. Але ми ж хоча б ховалися десь у парках, кафешках-підвальчиках і при цьому боялися, як у школі, що нас "спалять". А це вже відкрито прогулюють, не ховаючись, під носами у викладачів.
Ну то навіщо таке навчання? Усі йдуть "у вищу освіту" – треба чи не треба. А вузи щасливі та лише збільшують ліцензійний обсяг. Народ п’ять років протирає штани, а потім не знає, що робити з тим дипломом. Бо лише те і є, що диплом, а знань – жодних. Навчалися б краще на те, що близьке, – якихось робочих професій. Ну то й що, що руками треба працювати? А прогулювати у скверику, затягуючись цигаркою, – це хіба робота головою? А тим часом, матусі, йдіть кудись деінде гуляти зі своїми дітками, бо цей скверик приватизували прогульники.
Ярослав Волощук