Кіна не було, але була пізнавальна мандрівка із Наталкою

Сьогодні у мене дивне враження, що потрапив не в Чернівці, а до Лондона. Не пам’ятаю, щоб був стільки часу дощ. Напевно, що потрапив у сезон дощів. Нічого, вже трішки адаптувався. Тільки тепер стає зрозуміло, чому у пам’ятника "Невідомому чернівчанину" є плащ та парасоля – це постійні і необхідні атрибути кожного у цьому місті.
Сьогодні по чіткому плану завдань, які є у кожного із учасників проекту (шаг вліво, шаг вправо – розстріл!), маю оглянути розважальні центри міста.
Боулінги – є, кінотеатри – є, льодові арени – є, центри дозвілля – є, роллердроми, тири теж… І всі не в одиничному екземплярі. Вже як розважатися, так розважатися. Спершу вирішив сходити в кінотеатр. Кожного дня не один раз проходжу повз кінотеатр "Чернівці", але сьогодні там мультики. І так вранці дивився про пригоди трьох богатирів, тому вирішив зайти у палац кіно імені Ольги Кобилянської на однойменній вулиці. Перша спроба була не вдалою – автоматичні двері не відчинялися навіть на нашіптуванні "Сім-сім!".



Чомусь не сподобалося йти по плитці по вулиці Ольги Кобилянської – схоже було на випробування у Шаоліні – ці "пазли" рухалися в різні боки, "плювалися" багном і водою. Раніше такого не помічав, напевно через дощ сталися такі зміни. Також помітив, що ливневих отворів на дорогах дуже мало – так, звісно, всі дороги під кутом, тому вода швидко зникає, але коли йде дощ, то вулиця перетворюється на річку, яку не так і хочеться форсувати. А ще із дивуванням помітив (і це лиш сьогодні!), що в Чернівцях немає підземних переходів. У Полтаві є навіть містечко під землею, а переходів нарахував по пам’яті аж сім. Можливо через це водії у Чернівцях і привчені зупинятися перед "зеброю" та не поспішають вас прокатати на капоті.
Але повернимося до кіномистецтва, до якого так хотілося долучитися. Коли через півгодини проходив повз цей палац, то двері відчинилися і вдалося поспілкуватися із працівником.



– Доброго дня. Хотів би сходити на сеанс. (Правда цей фільм уже дивився, але в кінотеатрі ж зовсім інші враження).
– Скільки вам квитків?
– Один.
– Пробачте, але один квиток ми не продаємо, бо може виявитися, що на сеанс будете лише ви, а лише для вас ми фільм не будемо крутити.
– А може на якийсь сеанс уже є люди, то я на інший час прийду?
– Ви візьміть візитівку і передзвоніть, або зайдіть перед бажаним сеансом.
Зрозуміло. Кіна не буде.



Запитав у колег поради. Можна було відвідати "Depo't", але я на роликах не майстер.



Одноголосно і швидко вирішили, що мені конче необхідно їхати в "Боянівку". Там є центр розваг "Панорама". А ще – "Караван". І всі називають одне місце по-різному, тому раджу туристам одразу шукати "Боянівку" – в принципі, саме так називається цей великий комплекс.



Зрадів, що автобус під’їхав під самі двері комплексу. У приміщенні чоловік розставляв буклети на стійці.
– А не підскажете як до "Панорами" пройти?
– А ви вже у цьому закладі, – відповів працівник. – Що вам конкретно потрібно?
– Каток.
– На другий поверх і ліворуч.



Підійнявся на лівий поверх і вражено застиг – величезна піраміда із металу і скла була наді мною. Дуже красиво і світло.
На льодовій арені не було людей, але все ж таки пішов до неї. Я взагалі-то на ковзани встав місяць тому вперше (так що, Сушкоо, хоч тут я таки тебе "сдєлал"!) і напевно видовище а-ля "корова на кризі" не досить естетичне, але мені байдуже. Все ж таки приїхав до Чернівців із місією дізнатися про місто, хоча здебільшого випробовую і себе.



Але відчути кригу не вдалося – стільці стійко охороняли від туристів крижану арену.



Обійшов по колу і заглянув у 4-D кіно.



У приміщенні нікого не побачив, але я як справжній турист обнишпорив усе та все ж не знайшов нікого. Пішов далі і зупинився поблизу "Trance-force" – назва інтерактивний театр/медіа-ресторан трішки лякала. Підійшов до стійки.
– Доброго дня! Де у вас тут розваги?
– Можете подивитися 4-D кіно. Дуже крута штука.
– Та я на 5-D кіно був – якась дитяча забавка. По ногах пошурхало, на кріслі покачало, в лице водою попшикало, ролик якийсь не цікавий. А тепер якось на 4-D кіно не дуже хочеться.
– О, так 5-D – це ж не цікаво. Там нічого й дивитися. Ось у нас такі гірки є, що їм і не снилося.
– Ну добре.



Заплатив 30 гривень і відправився дивитися "Екстримальні гірки".



У зал влазив на чотирьох – там є східці, але нічого не видно. Одразу ж згадав про Хотинське підземелля і спокійно поліз вгору. Сів у крісло, вдягнув окуляри і поїхав. Добре, що музика грала голосно, а то б нецензурні слова лунали на весь комплекс. Хитанина на кріслі після морського "Бетмена" – дитяча забавка, але ефекти – вражали. Особливо, коли якась гадюка хапала за обличчя чи падали каменем вниз.
Працівник пропонував ще один ролик, але бажання не було.



Тому вирушив одразу в цей інтерактивний театр.



Мені дозволили зайти і подивитися безкоштовно. Оглянув темний великий зал, на столиках стояли монітори. Якраз виходила делегація офіціантів і вони зупинилися, дивлячись на мене. Я привітався і здивований підійшов до працівника театру-ресторану.
– А що у вас ту цікавого?
– У нас тут кілька проекторів, що дозволяють зробити зображення на 180 градусів і ви у цій віртуальній реальності можете подорожувати світом чи космічним простором.
– А якщо я один буду, то запустите систему?
– Звичайно.
Я вийшов до кас і заплатив 10 гривень за вхід. По розмовах чув, що цей заклад достатньо дорогий, тому зрадів, що вхід досить не дорогий.
– А де краще сісти?
– По центру в середині залу. Так найкраще.
Сів за 20 столик.
– Тут ще буде вікторина – будуть задавати питання, то оцими кнопками будете відповідати.



Підійшла офіціант. Поставила два меню – одне вертикальне із списком піц, а інше – альбомне. Їсти не хотілося, бо лиш півгодини як смакував, тому замовив чай та тістечко. Потім замовив ще фруктовий салат і заплатив за все 40 гривень.
Поки розмовляв із офіціантом, трішки прослухав розповідь жіночим голосом українською мовою про початок нашої подорожі. Мандрівку я робив на космічному кораблі із капітаном Зоряним і бортовим комп’ютером Наталкою. Наталка досить примхлива і капосна представниця робототехніки. Про Антарктиду нічого не розповідала, а питання ставила. Також відповіді були досить кумедними на кшталт "Північна мерика" (я навіть секунду замислився, вибираючи із переліку континентів) та "кіти", що водяться у південних морях.
Взагалі запитання були не з легких, але шкільного рівня на загальну обізнаність. Прикол в тому, що більшість із них були не із розповіді Наталки, а треба було самому ці факти знати.
Класно те, що різні столики можуть із собою змагатися. Коли я сидів сам і відповідав на запитання, то завжди займав перші місця (бо на всі відповідав правильно і питання були легенькими). Вже під кінець 40-хвилинної мандрівки за 17-й столик підсів працівник і офіціант й почали зі мною змагатися. Стало цікавіше, були питання, на які відповідав керуючись логікою. Мені напевно піддавалися, бо чули ж ці питання по кілька разів на день, але я все залишався лідером.
Мені сподобалося розрізати води різних заток великих міст світу, слухати цікаву інформацію, пити чай та їсти тістечко. Дуже сподобалося і те, що був у залі один – враження не можу передати повно словами, але дуже сподобалося. Все для мене одного!
Можна ще поспівати на вихідних у караоке, але мій клич павіана напевно не всім сподобався б.



По фотографіям у фойє було видно, що цей заклад популярний серед дітей – батьки часто замовляють святкувати тут дні народження. Шкода, що подібного закладу немає у Полтаві.



Ще можна було постріляти бластерами, але знову ж та сама проблема, яка чатує на мене весь проект, – самому як мінімум не цікаво. А сам комплекс ледь-ледь прокидався від сну – напевно середа та обідня пора не дуже популярна у чернівчан для відпочинку. Хоча у вихідні все працює і до першої години ночі, за умови напливу людей.



Головне – себе стримувати. Бо, потрапивши у такі комплекси, від можливостей можеш легко забутися і витратити всі кошти, які є в гаманці. Ех, а тут ще є найбільший в Україні боулінг…



Чим більше я у Чернівцях проводжу часу, тим більше ловлю себе на думці, що обов’язково потрібно повернутися сюди. І не самому, а з друзями. Добре, що зацікавите та загітувати є чим. Чи сподобалося мені це місто? Так. Чи люблю його? З першого погляду не вийшло, але все може статися. Бо це місто дивне і чарівне водночас, місто контрастів – його можна любити чи ненавидіти, але байдужим не залишиться ніхто. Далі буде…
А тим часом у Полтаві учасник проекту Юрій Дюг повправлявся на картингу та постріляв у тирі.

А тим часом у Чернігові учасник проекту Михайло Салітра побував у 5D-світі, але заробив за це віником по ногах.

А тим часом у Рівному Олександру Стародуб (Сушку) дозволила собі суто жіночі розваги і вперш покаталася на ковзанах .