Минулої неділі дорогою до магазину побачила собаку, на голову якого була натягнута пет-пляшка з-під мінеральної води. Тварина від страху металася в різні боки. За нею бігли кілька хлопчаків і радісно кричали: "Ніндзя! Ніндзя!" Дорослі, які споглядали цю картину, зупинялися й усміхалися.

Я намагалася зловити собаку, щоб зняти пляшку з його голови, але не могла. "Допоможіть", – попросила людей, які стояли на майданчику. Але ніхто навіть не поворухнувся. Усі здивовано споглядали, як я ганяюся за переляканим псом. Хвилин через 15 мені все-таки вдалося його впіймати й визволити з пастки. Знесилена тварина впала на землю й не могла встати. Глядачам стало нецікаво, і вони почали розходитися. Хлопчики теж побігли шукати чергову жертву для своїх розваг.

А днями зустріла знайому, яка гуляла з маленьким онуком. Жінка обурювалася, що наша газета захищає безпритульних тварин. "Вбивати їх треба! – кричала на всю вулицю. – А ви про якусь гуманність пишете, агітуєте за будівництво притулку. Ніби в місті нікуди гроші витрачати. Дурні ті люди, які годують бездомних собак та кішок. Їх у Чернівцях розвелося стільки, що страшно на вулицю вийти. Мій внук їх дуже боїться". Хлопчик у цей час кидав камінцями в собаку, який лежав неподалік на траві. Побачивши це, бабуся зробила йому зауваження: "Не кидай, а то вкусить і зробить тобі "бубу". "Тобі не здається, що ти лякаєш онука безпідставно? – не втримуюся. – Адже це він сам кривдить тварину, робить їй боляче. Напевно, треба йому про це сказати, а не лякати". "Нічого казати не буду, – заперечила жінка. – Я йому ще й палицю в руки дам, щоб оборонявся".

Гадаю, цей хлопчик ніколи не любитиме тварин. Він їх боятиметься все життя. І, можливо, як і бабуся, вимагатиме їхнього знищення. А чи любитиме він людей? Теж запитання…