Володька під хоругвами і фокус-покус. Блог Мостіпаки

Два тижні, як вода з дірявого відра, швидко стекли, а ніц не змінилося. Думав, поки бухаю на здибанках випускників, а Фейсбук про то справно інформує, то місто і область охопить без мене, як каже Вася Пекінес, повний розвій і щастя. А воно, шо без мене, а шо зі мною.

***

А тепер знову про Васю…

Але цього разу про солідного такого Васю. Про сепаратиста домнула Васіле. Коротше, взяли його. Точніше, не його, бо кому він тре – годуй ще з кишені бідної України. А взяли купу книжок, віршів, журналів, брошур і карту. Головною була карта сепаратистська, яку домнул Васіле Терицану – совєцький і український румунський письменник - тримав у ресторані серед чорби. Карта реально сепаратистська – там Велика Румунія – від Сяну і до Дону. Тобто від їхнього Сяну і до їхнього Дону – ну десь так – від Рейну до Дністра. Взяли. Штирнадцять чоловік, як каже домнул Васіле. Чесно відробили наші податки і поперли сепаратистську карту в контору. Разом з віршами, брошурами і журналами про творчість Мігая Емінеску і Васіле Александрі.



Отак з румунським сепаратизмом на Буковині заразом і було покінчено. З тої несподіванки щелепа у миску з борщем впала навіть у серійного борця з домнулом Васіле Петра Дмитровича. З того переляку, що вже не буде з ким боротися, а залишиться лише миска з борщем, він навіть не встиг написати про викриття грандіозної шпигунської мережі посеред чорби. Ет. Провтикав такий піар. Шо й казати - пенсія вже.

А от домнул Васіле пережив другу молодість. Заяви роздає, коментів намолотив зо три пуди "про щось", МЗС румунський від їхніх євросправ "дайте, не минайте, ми з корупцією боремося" відірвав. Одне слово, геволт. І всім бун, бун. Контора карту знайшла? Знайшла. Чорбу від сепаратизму очистила? Очистила. Домнул Васіле у ролі "борця за права " і "страждальця за єдину і неділиму" закріпився? Закріпився. Ну, Петро Дмитрович поки що у "мінусах", бо шось закоротило. Але ж у нього все попереду і він ще напише свій роман про сепаратистську чорбу, як колись писав про замерзлих чорторийських лебедів, що стукали дзьобами бабі у хвіртку, аби в хліві зігріла.

Отака якась історія. Але ще не вся. Мені якось своїм умом зайшлого тут чоловіка, який про Румунію чув раніше лише за прізвищем Георге Хаджі, подумалося.

А раптом… А раптом через якихось років 5-10 тут з’явиться якийсь хлопчина – випускник Бухаресту, Сорбонни (не ресторації) чи Гарварду - і почне. Сипати на трьох-чотирьох мовах якимись конвенціями, меморандумами і законами про права меншин, пересипатиме їх цитатами античних мудреців, шастатиме школами, садками, владами, клубами і т.д і т.п. і вимагатиме, вимагатиме, вимагатиме. І строчитиме, строчитиме і строчитиме тєлєги в Брюсселі, Бухарести, Вашингтони, Парижі і Лондони. І розумно так, грамотно строчитиме. А за ним підтягнуться ще. І шо тоді? Га?

Вже у всієї контори впаде щелепа у баняк борщу, аж до центрального базару хвиля з фасулями піде. Бо ж в нашій конторі сорбонів (не ресторацій) чи гарвардів як тепер не закінчували, так і тоді не закінчать – не наша то справа. І що тоді? Гаплик сепаратизму і здравстуй, боротьба за права людини і меншин. Тож бережіть домнула Васіле. Бо наш він. Наш, совєцький і український румунський письменник. І поки він є, то сепаратизм буде лише в чорбі і в паспортах, з якими набагато легше в Італії дупи мити. Та й, врешті, а з ким тоді Петро Дмитрович серійно воюватиме? Ну, не можна чоловіка мотивації життєвої позбавляти. Не гуманно якось.

***

Нині в Польщу валять звідси всі, окрім тих, кого і тут не треба. Втікають учні і студенти, різнороби і сантехніки, медсестри і дохтори, будівельники і слюсарі, офіціанти і водії, повії і бандити.

Ну з цих усіх Польщі хоча би якась вигода таки є. Але далі тенденція може виникнути загрозлива. Туди потягнувся наш цвіт-цвіту чічкастий – депутати. Поки що тимчасово – у різних делегаціях, трохи для генделю, а трохи для піару. Так би мовити, грунт прощупувати.

Ну, звичайно ж, першим, хто туди подався на прощупування? Найшустріщий із пронир Володька Бешлей. Бо Володька - то таке, що ти його ніде не спиниш. Просочиться. Так от, наш неформальний мер Калічанки попер до нашого міста-побратима Чернівців Коніна. А там звично взявся робити те, що в нього і тут непогано виходить. Селфитися. Але не будь- де, а випер із стільця мера Коніна і всівся там під гербами і прапорами, як диякон під іконостасом, коли піп пішли по хатах молодиць на сповідь.



Та ще й своїх калічанських запитав так скромно і цнотливо, як вміє лише Володька, а чи не лишитися там, бо мер Коніна просить його підмінити – втомився, сараку.

Але тут калічанські дружно хором так заревли, що в Пруті аж вода піднялася, як перед потопом: "Володю! На кого ж ти нас, сиротин, покидаєш? Вернися, ми ше три рази будемо голосувати. І за сестру, і як скажеш, то і за пса, і за кота теж".

Тут Володька і вернувся. Бо мати чотири своїх мандати в наступній раді, то таки сила. Вернувся на радість чернівчанам. А от Коніну пощастило, Поки що. Бо щось же він під тими гербами і прапорами прощупував і пронюхував. Мабуть, якусь задачу мав.

Дайте, спробую вгадати. Думаю, тут чиста математика. Народ туди валить? Валить. І буде валити. Лошача база тут зменшується? Зменшується. А традиційний місцевий лох тут ще й помалу перебирається на виборчий округ "Годилів". То шо робити? Правильно. Куди живий лох, туди і розводящі. Бо без лошачої бази вони хто? Пихто в пальто. Так що не дивуйтеся, якщо у магістраті Коніна з’явиться якась фракція "Рідний Конін". Їм однаково де. Аби лиш при ділах і харчах.

***

В Чернівці, люди, вже не їдьте. Нема вам там шо робити. Біда там чорна. А може і біла. А може і та, і друга. Дороги нема. Поїзда нема. Гази, викиди, звалища відходів. Жуть і мрак, як казала Елочка. Лиш людожери вулицями не ходять. І то лише через те, що і вулиць нема. А їм людожерам тре, аби були рівненькі і гладенькі. Аби легше трофеї ловити - пожирніших.



Словом, біда, написав журнал "Фокус". Не Чернівці, а якийсь Кабул. Могадішо і Багдад. А раз написав сам "Фокус", то то вам не фокус-покус і не фокус-мокус. То вам не бюджет Боді Ковалюка з рукава. То таки гази і відходи.

Отак Чернівці модерну, постмодерну, неоготики і псевдовізантії, генеделиків із цінами Лазурового берега, весіллями на двісті пар і Дзідзьом, одними з найдорожчих квартир, купами євроблях і крузерами контрабасистів за кожним поворотом, перетворилися у найвідсталіший, найбідніший і найбільш недорозвинутий обласний центр України.

А ви думали, що живете де? Це вам не розвинуті, процвітаючі, туристично-архітектурні та інфраструктурно-видовищно-технічні наші Житомир, Кропивницький, Суми, Миколаїв, Херсон, Полтава, Тернопіль, Рівне і т.д. Це якась чорна діра на румунському кордоні. Провалля з ісчадієм-мером, страждальцем Васєю, спасітєлєм Віталькою і купою усякого іншого непотребу.

То тут нічого вже не поробиш. Як не ту країну чисто помилково назвали Гондурасом, так і не те місто чисто за збігом історичних обставин населили не тими людьми. А люди наші, вони - як і коні. Не винні.

Тож вихід із цієї біди вбачається чисто конкрєтний. Хто хоче жити у чорній дірі, той бере і живе, затикає писок і вкалує. А хто не хоче своє дорогоцінне життя марнувати у дірі серед ісчадієв, спасітєлєй, відходів, газів і звалищ, то той купує собі "Фокус-покус" замість карти і валить у Кропивницький, де на три квартали один Туарег та 40 "копійок" і дві євробляхи на три спальні райони. Або в спальний район Миколаєва, де взагалі багато дивних створінь – майже міфічних, зелених-зелених, але не доларів.

Але сюди назад вже нє.. Родіну не вибирають, синок, як казав старий хробак-гнойовик своєму синкові, що заздрив хробакам-яблучникам.

А рейтингам треба вірити. Бо на то вони і рейтинги. Тим більше в країні, де нема суспільства, економіки, статистики, влади, партій, політиків, освіти, медицини, доріг, науки і технологій, поліції, судів, але є суцільний лохотрон, лохи і лохорозводящі. Просто те перше треба вибудовувати роками і десятиліттями. А лохотрон – він дешевий. Шось вкрав, трохи поділився і вже маєш рейтинг, а то і сюжет в тілівізорі. А не вкрав, то лох і "жуй полову".

Олександр Мостіпака

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram