Великі газдуни, дрібні помстуни і хавчик на халяву. Блог Мостіпаки

Якшо пес не має чим зайнятися, то він облизує вуха, як зможе дістати, або те, що дістане. Якщо ж чоловік при посаді нічим не зайнятий, то він: а) робить щось, що нагадує облизування вух; б) городить нісенітниці, думаючи, що всі – лохи і рагулі.

***

Он секретар наш Вася Продан, посидівши декілька місяців у ратуші і зрозумівши всі премудрості управління, так як він собі його уявляє, зібрався відставляти мера нашого Льошу Каспрука, як то кажуть "назовсім і назавжди", бо є у Васі свій ідеал мера, вірніше недомера, Віталь Михалич.

Вася навіть папір зареєстрував "Геть мера" і повісив його на сайті ратуші. Тож до кінця травня вся велика Васьова челядь, яка наразі тупо і без толку прожирала непомірні ресурси, буде зайнята – верещатиме про "Мера – геть!", тролитиме ФБ, писатиме гнівні "анатоліки" Анатоль Анатолічу Чесанову на сесію – великими буквами, короткими реченнями і розбірливо, аби не переплутав, і збиратиметься в тілівізорах типу "я експерт і ти експерт, я депутат і ти депутат, ти мене уважаєш?" для "а пагаваріть". Тепер Васьові гроші стануть короткостроковою інвестицією у міських лайдаків, неадекватів, пройдисвітів і брехунів. Машина запрацює.



Але, чомусь мені думається, що в холосту – як "вічний двигун" - його все роблять, роблять, а його все нема і нема. Бо Вася що хоче? Ну, як кожен поважний чоловік в Україні, який має трохи дулярів в матраці, файну машину, трохи хатів, чебуречних і вареничних, то по-перше глибокого, повного і всеосяжного "уважєнія" посполитих. По-друге, такого ж повного і всеосяжного "поклоніння" і цілування поли чорного давненького пуховичка.

По-третє, повної і всеосяжної влади над усім, аби чебуречних і вареничних стало ще більше.

По-четверте, аби то "Всьо", про що сказано вище, було завжди від нині і навіки вічні і передалося у спадок дітям, внукам, правнукам і праправнукам, а також їх нащадкам, які чебуречними, вареничними і базарними контейнерами колонізують Марс, Венеру і Юпітер із Сатурном.

По-п’яте, аби всі боялися, трусилися, під стінами тулилися і прийшли проситися, каятися і "Шось за то дали" Наївно? Загалом так. Нездійсненно. Доведено Януковичем, Фірташем та іншими. Але ж.. У кишені купа дулярів, у чебуречній офіціантка в очі довірливо заглядає – лясне чи не лясне, за вікном – джипега, здобутий за чесно несплачені податки. То думаєш, що в одній руці борода Ісуса, а в іншій індульгенція від Папи.

Та чомусь думається, що нічого не буде. Ні "уважєнія" всезагального, ні влади всеосяжної, ні "поклоніння" і цьомкання пантофлів і поли пуховичка, ні страху, ні тремтіння. І ніхто не прийде ні проситися, ні каятися, ні кланятися. І ніхто ні хріна за все це не дасть - навіть ламаного шеляга. Ну хіба що по шиї рано чи пізно, бо є по чому. І навіть рейтинг від цього не буде рости, бо вже вік такий – нічо не росте, а помалу починає всихати. В тому числі й здатність дивитися на світ адекватно, а не лише через призму масонського ока на вершині трикутника на доларовій купюрі.

Так що травнева сесія виглядатиме приблизно так – вдень голосно під всіма камерами скидатимуть мера, рватиме на голові мошок Василь Сафронович, читатиме великими буквами набраний текст Анатоль Анатоліч, сипатиме циферією, в якій сам ніфіга не розуміє, Бодя. А тим часом Володька на комісії нарубає земельки і вночі, коли вже всі, навіть калічанські бабусі, заснуть, її тихо розпиляють – без камер, без шуму і без пилюки. По чесноку і по-пацанськи. Аби ся похапцем не вдавити.

***

До речі, про те, як пацани на сесії молотять по-пацанськи земельку можна знімати серіал-мильну оперу "Тупі, хитрі і вічно голодні".

А поки ніхто тим не зайнявся всерйоз, то коротко опишу, як виглядає сюжет. Так би мовити робочі чорнові начерки для сценарію.

Кульмінація…

"Ночь и тишина, данная на век". Ділять. Гребуть. Труть очі, бо ж спати все ж хочеться .Навіть жадібність не залізна і спати хоче. 23.00 – ділять. 00.00 – ділять. 00.30 – все ще ділять і гребуть. Ділять і гребуть. 01.00 – завершили ділити і гребти, файно співають гімн, міцно притискаючи долоні до кишень, вдаючи, що нібито до грудей. Сесія вдалася.

Перед тим…

Голосують. Ділянка така то для того то. Не проходить. Геть не жадібний і зовсім не голодний Василь Сафронович: "Давайте переголосуємо. Земельна ділянка така то для того то.." Проходить. І так весь вечір.

Незадовго перед тим…



Засідають Володька і комісія. "Барабанять" проекти земельних рішень. Тіпа рішають для народу і громади. Далі – чудо з чудес. "Земельна ділянка така то для того то… Бубубу... Бебебе"… Плівку весь час жує, всі шифруються, ковтають слова, шмаркають, чхають і кашляють в моменти, коли, зазвичай верескливий, Володька під носа, ледь рухаючи губами, ніби дівка з батоксом, оголошує, що вже все порішали… Засідання глушиться, як "Голос Америки" в радянські часи. Зашифровано. Бо сидіти потім нікому не хочеться.

Задовго перед тим…

Поміняли регламент, аби Володькова комісія могла сама "з рукава", "з-під поли", чи звідки завгодно витягати проекти земельних рішень, аби Василь Сафронович "весь в білому" в 00.30 могли сказати: "Давайте переголосуємо". Все. Завіса. Землі нема. Вірніше, легким помахом Володьки і товаришів та співголовуючого Василя Сафроновича вона перетворюється в пацанський актив.

З приводу цього якось подумалося: Чернівці можуть стати тим місцем, де "всі і все заберуть із собою". Приміром, везуть (бо рано чи пізно таки повезуть, така селяві) поважного, заслуженого, народного, почесного (що зміг, то купив)… Везуть. Народ валить, бо ще такого не видів.

Вся домовина: і кришка, і дно - у кишенях. Блищичі, з позолотою, зі стразами, з чічками. Кишені набиті під зав’язку. Позаду процесії – вагон із землею. Далі – чебуречна на колесах, морський контейнер із крамом. На норковій шубі – годинник із рожевого золота, цепура з турецького золота. Раніше таке вже було, коли ховали вождів племен. Просто тепер замість скіфської пекторалі – цепура. І так само довго з’ясовуватимуть, навіщо воно було і яку роль виконувало. Чи то пса прив’язували, чи корову.

Бо жадібність вона така. Пережила віки. А може ще й переживе людство. Принаймні, кращу його частину в особі депутатів земельної комісії.

***

Воно чого би це Василь Сафронович взялися скидати Олексія Павловича? Каже, що з ідейних міркувань, бо то велика політика у малому селі. Хоча, насправді останній ідейний помер у цьому місті ще за пізнього цісаря.

То чому ж? Бо образився. А Василь Сафронович він людина принципова – образ не прощає, навіть, якщо то дрібні капості. Наприклад, як Кушнірику – звільнення Сербінчука з базару. Нє, аби Кушнірику дякувати і годувати його пиріжками до пенсії, бо той Сербінчук міг і сісти. Так тепер йому не прощають. Злопам’ятні і невдячні бувають наші люди.

Та це не про Василя Сафроновича, бо Сафронович – людина не злопам’ятна і всіх прощає. Але не в цьому випадку. Олексія Павловича він не простить нізащо. Бо мер посягнув на святе – підкотити сміттєві баки до Почесного консульства Австрії.



А це вже святотатство. Це все одно, що відпиляти бронзову руку самому цісарю в сквері навпроти СБУ. Тому прощення не буде і мстя Сафроновича буде страшна. Яка, він ще не придумав. Але придумає, бо вся його фантазія працює лише у цьому напрямку. Так що мстя буде. Бо раз баки підкотили, то лише з вказівки Каспрука. І лише під двері Продана. Бо більше у місті інших підходящих дверей нема. Отакий шахер-махер.

Хоча суть цієї дрібної мсті не така вже й дрібна. Смітники стирчать посеред дороги до резиденції, куди валять всі приїжджі – і великі, і малі. І начальники. І просто туристи. І навіть президенти з прем’єрами. Стирчать таки конкретно. Засунути їх там нема куди, окрім двору, де звив гніздо своєї медіа імперії Сафронович. Та Вася хоче нюхати файні чічки, а не сміттє, бо він, як очільник із 5-місячним стажем, знає, що вони часом смердять. Тому зробив фінт.

Почесне консульство Австрії, яке знаходилося на нормальній вулиці Штейнбарга в помешканні, яке належить Васі, швиденько засунув у двір іншого офісу, що теж йому належить. Аби всім можна було показати, як клятий Каспрук і огидний Кушнірик знущаються над пам’яттю матінки-Австрії і зневажають її нинішню спадкоємицю Австрійську Республіку. Чистий розводняк. По-моєму, на шаховій дошці стояли білі і чорні наперстки. А ви як думаєте?

***

У повітрі знову запахло халявою. Олією, макаронами, гречкою і цукром. Бо в селах тепер частіше стали вибори – депутатів до ОТГ. То в Заставні ніби роздавали продуктові набори на 300 грн. Кожному. І це в націонал-патріотичній Заставні від наших патріотичних і демократичних партій.

А уявіть собі, що робиться десь, де не такі файні патріоти, не так файно співають народних пісень, мають не такі файні вишиванки і не так часто та чемно ходять до української церкви бити поклони. Та там тоді просто жах.

Бо тут як. Взяв тої оливи, цукру, гречки, макаронів. Подякував. Покланявся низько газді, який за то хоче стати депутатом. Газда покланявся у відповідь, мовляв, прошу пана прийти і проголосувати. Потім поніс пакета до церкви. Там його освятив, бо гріх не свячене їсти. Далі приніс додому, тричі обійшов із тим хату, хлів і город. Дав понюхати корові, свині,курям і собаці, аби знали, хто у хаті господар. Приніс жінці. Під іконами то розпакували, розклали. Сіли. "Отче наш, хліб нам насущний" промовили. І жеруть, блін.

А там, де нема таких файних партій, патріотів, нашої церкви, наших вишиванок і наших співанок, що твориться? Та там просто біля сільмагу з тим сідають. І шо? І жеруть, блін. Не свячене.

На то воно і демократія. Взяв оливи, йду голосувати. Не дали оливи, не йду.

Як на мене, то ситуація безнадійна і її навіть не врятуєш тим, що збираються за оливу і гречку саджати. Ну хто ж його посадить? Це ж народ. Гегемон і гарант нашої демократії. Ну жере, блін. На халяву. Ну то що поробиш. Така у нас демократія – оливою не помастиш, то до МВФ за кредитом не доїде.

Тут хіба робити, як в Німеччині і Японії після війни – денацифікацію і демілітаризацію. А в Україні - дехалявизацію. Але ми ще не досягли дна. Тому, мусимо жерти, блін. І оливу, і цукор, і гречку, і макарони. І всьо в перемішку, Бо халява, блін.

Олександр Мостіпака

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram