Простота, добродушність і, зрештою, зовнішня привабливість зробили буковинського стаєра Івана Гешка (офіційний партнер – ГТК "Буковина") та багатоборку з Білої Церкви Людмилу Блонську чи не "найкасовішими" тріумфаторами чемпіонату світу з легкої атлетики у приміщенні, який гостював у Москві. Принаймні варто було Іванові або Людмилі вже у статусі чемпіонів світу з’явитися "на люди" у спорткомплексі "Олімпійський", як їх одразу і надовго атакували полювальники за автографами та фотографіями із зірками спорту.Сьогодні герої чемпіонату світу, перемоги яких підняли Україну на третє загальнокомандне місце, – в гостях у "МБ".
Дуже захотілося здобути соту медаль для нашої федерації
Першою інтерв’ю нашому часопису дала 28-річна Людмила Блонська, яка виборола свою золоту медаль у перший день чемпіонату.
– Я швидко усвідомила, що стала чемпіонкою світу, напевно тому, що довго й вперто йшла до цього, – розповідає Людмила. – До Москви їхала з метою потрапити до трійки призерів. Коли пробігла 60 м з бар’єрами, зрозуміла, що можу боротися навіть за "золото". Звичайно, мені особливо приємно, що стала сотою медалісткою в нас у федерації (це сота медаль на Олімпійських іграх, чемпіонатах світу, Європи). Коли напередодні на зборах керівники збірної нагадали, що в нас 99 медалей і треба здобути соту, мені дуже захотілося це зробити.
Народила завдяки… дискваліфікації
– Два роки дискваліфікації можна назвати найскладнішими у вашому житті?
– Усі чомусь ставлять це запитання і думають, що цей період найскладніший. Ні, тому що після дискваліфікації я вирішила народити дитину. Свідомо на це йшла, хотіла завагітніти, завагітніла, виносила, народила. У мене в планах було після Олімпіади в Афінах народити. А так просто ці два роки використала. Народила, добре почуваюся, готуюся до змагань.
– Ваші дітки сприймають медалі як іграшки?
– Молодший син Сашко, якому рік і 8 місяців, любить з ними бавитися, але коли повісить дві чи три медалі на шию, падає – для нього вони поки що занадто важкі. Є й такі трофеї, з якими він взагалі не може встати.
– Коли мама повертається зі змагань, діти в першу чергу чого "вимагають" – медалі чи цукерки?
– Синочок ще маленький – поки що нічого не вимагає, а ось донька Іринка, якій в травні буде п’ять років, з порога зустрічає запитанням: "Мамо, що ти мені привезла?". Отож хочеш не хочеш – доводиться завжди привозити презенти.
– Стежите за модою, одягаєтеся у відомих кутюр’є?
– Наше життя спортивне і нам рідко вдається кудись виходити, світським життям займатися. Манеж, стадіон, дім, діти. Бувають якісь спортивні вечори, як, наприклад, організований нещодавно Оленкою Говоровою ("Бал олімпійців"). Але це швидше виняток. Гардероб у мене не маленький, особливо на літо. У кутюр’є не одягаюся. Переважно ношу спортивні речі, які купую частіше за кордоном.
Інтерв’ю зірвали… вибори
Інтерв’ю з першим серед буковинців чемпіоном світу з легкої атлетики Іваном Гешком, який першим серед представників Східної Європи став найсильнішим на планеті на традиційно "африканській" дистанції 1500 м, не з’явилося раніше на шпальтах "МБ" через… вибори. Річ у тім, що вихованець заслуженого працівника фізичної культури і спорту України Георгія Миронюка, як відомо, балотувався до міської ради під четвертим номером у списку "Народного союзу "Наша Україна", а розмову із суб’єктом виборчого процесу можуть розцінити і як приховану політичну рекламу. Тим більше, що на своїй першій після повернення з Москви прес-конференції лідер крайового спорту ще й публічно дякував одразу двом кандидатам на посаду чернівецького міського голови: Валерієві Чинушу – за матеріальну підтримку та Миколі Федоруку – за сприяння у виділенні двокімнатної квартири в Чернівцях. Натомість тепер, коли вибори позаду, з Іваном можна, не озираючись на Закон про вибори, спілкуватися навіть про політику. Хоча на першому плані, звісно, залишається його фантастична перемога у столиці Росії.
Напередодні чемпіонату світу явним фаворитом на дистанції 1500 м вважався кенієць Даніель Комен Кіпчирчир, який цього сезону біг півторачку майже на сім (!) секунд швидше за нашого земляка. Але це йому не допомогло – за невисокого темпу на дистанції на фінішному відрізку кіцманський чернівчанин був просто нестримним! "Золото" Гешка стало 101 медаллю в активі українських легкоатлетів за часів незалежності на Олімпіадах, чемпіонатах світу і Європи.
– Як же вдалося за такої різниці в результатах цього сезону так переконливо перемогти африканців? – з цього запитання розпочалася наша бесіда з Іваном.
– По-перше, різниця ця була трохи умовною, тому що я мало стартував цього зимового сезону. На початку року в мене була травма ноги, через яку "змазалася" підготовка. Відповідно, на пік форми до чемпіонату світу в приміщенні вийти було складно. В якийсь момент я навіть подумав, що пропущу чемпіонат світу. Але після чемпіонату України в Сумах вирішив все-таки їхати до Москви. А коли, вилетівши зранку до Афін, під вечір я був другим на 800-метрівці після чемпіона світу на цій дистанції Бунгея, зрозумів, що цілком реально буде поборотися за медалі. Що підтвердили й останні перед від’їздом до Росії серйозні тренування.
Відблиск "золота" побачив на екрані
– Повернімося на доріжку "Олімпійського". Які тактичні заготовки готував?
– Ситуація була більш-менш зрозуміла. Або кенійці відразу побігли би у високому темпі, або – "розборки" на фініші. Вийшов другий варіант, що у цьому випадку було для мене вигідніше. Хоча не скажу, що фініш був коротким. Спуртувати кенійці почали за 700 метрів, я пробіг останні 300 метрів менш ніж за 40 секунд, а попередню 400-метрівку – за 55 секунд, що ніяк не вписується в поняття короткий фініш.
– Коли зрозумів, що "золото" у кишені?
– Зазвичай це відбувається після фінішної лінії (сміється – авт.). Думаю, при виході на останню пряму можна було прогнозувати, що я втримаю перше місце. Принаймні так мені здалося, коли поглянув на великий екран.
Не вистачало прапора з Кіцманя
– Публіка була на твоєму боці...
– Це, до речі, теж дуже важливо. У Москві я почував себе майже як удома, і не тільки тому, що в мене там знайшлися родичі. Гаряча підтримка трибун, безумовно, зіграла свою роль, і я вдячний російській публіці за це. І, звичайно, велике спасибі українській делегації, у тому числі журналістам – вони іноді перекрикували весь "Олімпійський" (сміється – авт.).
– Коло пошани ти робив із двома прапорами...
– Один мені дали представники Федерації легкої атлетики України, а інший – привезли з Чернівців. Треба було ще з Кіцманя один прихопити (сміється – авт.).
Міська влада
не переймається проблемами легкої атлетики
– Дехто дивується, як Іван Гешко, якому за сприяння Миколи Федорука надали квартиру в Чернівцях, міг відкрито підтримати на виборах міського голови кандидатуру Валерія Чинуша…
– За надану квартиру я вже багато разів публічно дякував міській владі і особисто Миколі Трохимовичу. Але ж отримав я її не "за гарні очі". І після того, як став офіційно мешканцем Чернівців, представляв це місто на
чемпіонатах Європи і світу, на Олімпійських іграх. Причому останній рік – за підтримки Валерія Чинуша. Проте підтримав я його кандидатуру не лише тому, що він забезпечив мені стабільну матеріальну підтримку. І не лише тому, що міська влада не привітала мене ані з V місцем на Олімпійських іграх (напевно, представники Чернівців часто виборюють вищі місця на Олімпіадах), ані із "золотом" чемпіонату Європи. Та й після перемоги на чемпіонаті світу вітання обмежилися переданим через начальника міськспортуправління Святослава Дяконюка трофейним годинником від міського голови. Головне те, що в програмах та деклараціях Миколи Трохимовича, на відміну від Валерія Миколайовича, я не побачив і не почув нічого про розв’язання болючих для мене (і не лише) спортивних проблем. Якщо у 2003 році йшлося про перспективу встановлення на стадіоні "Буковина" сучасного легкоатлетичного покриття, що дозволило би приймати тут навіть міжнародні змагання, то тепер у контексті реконструкції головної арени краю фігурує лише футбольне поле з підігрівом та криті трибуни. Заплановане будівництво Палацу спорту спрямували лише в бік ігрових видів спорту, хоча цей проект, на мою думку, можна було б за бажання поєднати і з розв’язанням проблеми відсутності стандартної критої легкоатлетичної доріжки і навіть з омріяним велосипедистами треком. Я не кажу, що розвивати треба лише легку атлетику. Але, гадаю, вид, який єдиний на Буковині був сім разів представлений на Олімпійських іграх (це не враховуючи успіхів колишнього чернівчанина – легендарного спринтера Валерія Борзова), заслуговує на увагу. Я вже не кажу про те, що на стадіоні "Буковина" дуже багато років не оновлюється легкоатлетичний інвентар, а яму для стрибків у висоту (де ми маємо чудові традиції: зокрема, бронзова призерка Олімпіади Валентина Козир і чемпіон Європи Сергій Сєнюков) придбали торік лише після того, як для цього, будемо відвертими, зі слабенького обласного спортивного бюджету виділили цільову субвенцію. Цими серйозними проблемами міська влада, склалося враження, тепер, на жаль, зовсім не переймається…
