У другій половині XIX – на початку XX століття Буковина жила у ритмі Європи. Заможні чернівчани та представники відомих родин їздили на курорти Австро-Угорщини, Німеччини та навіть Франції. Для них відпочинок був не лише способом оздоровитися, а й можливістю долучитися до світського життя. Купелі з кефіром, електротерапія та грязьові ванни…
У Чернівецькому обласному краєзнавчому музеї діє виставка "На купелі до Буковини". Про те де та як відпочивали буковинці понад століття тому розповіла її авторка, провідна наукова співробітниця музею Катерина ВАЛЯВСЬКА.
Лікували анемію мінеральними водами
Сезон відпочинку на купелях тривав з травня по вересень. Тоді буковинська еліта вирушала до Карлових Вар, Рейхенгаля чи Ішля. Родина Флондорів зі Сторожинця ще у 1850-х роках відвідувала ці місця, хоча дорога займала багато часу: спочатку каретою до Кракова, а вже звідти – поїздом. З появою залізниці у Чернівцях подорожі стали простішими й доступнішими.
Курорти мали свої "моди". Хтось їздив у Ніццу, хтось відпочивав на узбережжі Адріатики в Абації. Представники родини Васильків саме там проводили літо. А найзаможніші дозволяли собі подорожі навіть до Єгипту.
Таку інформацію можна дізнатися зі збережених листівок, які з відпочинку часто надсилали друзям чи родичам.
Катерина Валявська
"Згодом буковинці дедалі більше почали відкривати для себе й місцеві курорти на Буковині чи в сусідній Галичині. Вони їздили в Солку, Ватра-Дорну, Лопушну та Трускавець чи Буркут.
"Приїжджі тут усе більше русини з Галичини і з Буковини, всі живуть дуже в згоді один з одним і, як видно, не скучають", – ділилася своїми враженнями Л.Українка влітку 1901 р. про відпочинок у Буркуті.
Відома діячка жіночого руху в Чернівцях Марія Матковська під час свого відпочинку в Буркуті у 1898 р. познайомилася з Ольгою Франко (дружиною українського письменника Івана Франка). Під час їхніх дружніх розмов пані Ольга ділилася враженнями від “Меланхолійного вальсу” – новели Ольги Кобилянської.
На відміну від великих європейських курортів, де панували строгі світські правила, у Буркуті була затишна, майже домашня атмосфера", – розповідає науковиця.
Ще одним осередком відпочинку була Ватра-Дорна у Південній Буковині. Тут за кошти Буковинського православного релігійного фонду збудували санаторії з купальнями. Місцеві мінеральні води використовували для лікування анемії, серцево-судинних захворювань та проблем із диханням. Кількість відвідувачів сягала кількох тисяч за сезон, і серед них було чимало гостей із Галичини, Румунії та навіть Російської імперії.
Саме цей курорт Ольга Кобилянська радила Осипу Маковею для його матері:
“Писали-сте, що курація Вашої мами стільки коштувала, а не дуже поліпшилися їй. Се справді много, було би, може, ліпше, якби Ви її були відвезли до якої купелевої місцевості, приміром Dorn’и і навіть стільки було би Вас не коштувало, а хоть би стільки, то, може би, була більше зміцнилися”. (Лист О.Кобилянської до О.Маковея від 23 вересня 1898 р.)
"Українська Швейцарія" у Виженці
Поступово курорти перестали бути розкішшю лише для аристократів. У Лопушній та Виженці, які мали статус нірських кліматичних курортів, з’явилися приватні санаторії та невеликі готелі. Тутешні господарі часто здавали кімнати у власних оселях. Для багатьох містян це була можливість провести літо на природі, а для місцевих мешканців – заробити.
"Наприкінці XIX століття лікування на курортах включало соляні та грязьові ванни, інгаляції, електротерапію, масажі та навіть купелі з кефіром або молоком. Популярними ставали прогулянки парками, розваги у курсалонах (у великих залах у санаторіях), де влаштовували концерти, бали та томбола-вечори для гостей. Влітку сюди перетікало культурне життя з буковинських міст і містечок", – пояснює Катерина Валявська.
Ще одним популярним відпочинком на курортах були так звані "партії на плотах". Улітку 1885 року чоловіки з баронської родини Васильків з Берегомета разом з іншими панами влаштовували розваги просто на річці – для цього прикрашали два великі плоти – дараби, й каталися на них.
А от Баронеса фон Василько віддавала свій будинок у користування єврейського благодійного товариства, яке організовувало літній відпочинок для єврейських учнів із бідних сімей. У 1906 році діти саме тут проводили свої канікули.
У другій половині XIX століття курортом стало й село Виженка. Мальовничу місцину називали "українською Швейцарією". У 1898 році місцевий ресторатор пан Фріст збудував готель, щоб туристам було зручно відпочивати та лікуватися.
Згодом лікар Йозеф Целлермайєр звернув увагу, що природні умови Виженки можна використовувати ще активніше. У 1902 році він відкрив тут гідротерапевтичний заклад і планував значно розширити готель – аж до ста кімнат для гостей.
Виставка діятиме до 15 вересня.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
