Ще кілька років тому на перевал Німчич ходили лише туристи з наметами. Про іноземців чи шанувальників комфорту годі було й думати. Тепер тут з’явився туркомплекс "Німчич", гірськолижні витяги, збудували ресторан і невеличкий готель. Із дев’ятсотметрової висоти перевалу відкриваються такі краєвиди – аж дух перехоплює. Окрім туркомплексу, можна зупинитися й у газдів-гуцулів. Багато з них тепер заробляють влітку на обслуговуванні туристів.
Іноземці води з джерел не п’ють
Крім банальних піших прогулянок, нині кожен охочий у туркомплексі "Німчич" може покататися на велосипедах, сплавитися Черемошем чи верхи промчати на коні. До речі, коней можна й у місцевих жителів винайняти. Але працівники туркомплексу воліють, щоби їхні відвідувачі каталися на спеціально навчених конях з конезаводу. Бо тварина, яка звикла лише до свого господаря, може вкусити чи копнути.
Для тих, хто не любить пішки долати складні гірські стежки, є два джипи. Машини мають високу прохідність, тому на них можна проїхати навіть до дуже віддалених хуторів.
Будівельні роботи на перевалі нині у розпалі, ресторанчику
"Червона рута" виповнилося заледве півроку. Але туристів-іноземців уже не бракує. Навіть з Об’єднаних Арабських Еміратів замовляють VIP-тури. Французи, німці охоче їдуть помилуватися екзотикою.
Щоправда, провідник Роман каже, що вони бояться пити воду з джерел. Тому доводиться за собою тягнути по кілька упаковок мінеральної. А після кожної найменшої подряпини відразу таблетки ковтають. Коли одна дівчина-іноземка ушкодила коліно і довелося його обмотати подорожником, то цю дивину всі зафотографували.
Як не дивно, але закордонних гостей зовсім не приваблює комфорт: туалет і душ тут на дві кімнати. Зате звичайна дерев’яна сільська вбиральня по-сусідству із сараєм, де сидить вгодований веприк, підвісний умивальник, традиційна гуцульська кухня і самогон – супер. Часом метикуваті гуцули навіть примудряються заробити на наївних іноземцях, пропонуючи їм як розвагу просапування городу: мовляв, хочете екзотики, розваг, давайте 10 доларів і можете город годину пополоти. Туристам – розвага, газдам – користь.
Що для гуцула декілька метрів, для туриста – аж сто
До речі, досвідчені провідники радять добре рахувати, коли у гуцулів про час чи відстань запитують. Бо що для гуцула декілька метрів, то для міського жителя – 100, півгодини гуцульської – нашої щонайменше півтори. Їм поспішати нікуди.
Найкраща родзинка німчицького перевалу – господа у гуцулки Ксені, неподалік Протятого каміння на хуторі Бідиїв. Щоправда, ніякої гуцулки Ксені там нема. То через відому пісню так називають хату Томнюків. За господарів там пані Паюта та її чоловік Михайло. У будинку нема розкішних кімнат, оформлених за останнім словом дизайну, з так званим євроремонтом. Нема ні джакузі, ні супутникового телебачення. У дворі два будинки – один новий, а іншому вже за 100 років перевалило – звичайна гуцульська дерев’яна хата. Саме старий будинок і облюбували туристи. Тут навіть вишивки сторічні збереглися. Усе так, ніби цього місця час не торкнувся. На ліжках – гори величезних подушок, лави вкриті домотканими килимками, джерги (ліжники), хіба що настінні килими фабричні. І такого частування, як у пані Паюти, у жодному ресторані не запропонують. Голубці, приготовлені у печі, холодець, вареники із сиром і шкварками, солодощі, гуслянка, бануш із бринзою. А родзинка столу – самогон, настояний на афинах. Від нього навіть переконані прихильники здорового способу життя не відмовляються. Зрештою, якщо гості погано їдять, господарі й образитися можуть.
– Скуштуйте, не гордуйте, – примовляє пан Михайло.
Щоби розважити і подивувати туристів, Михайло Іванович вбирає традиційний гуцульський костюм, капелюха і грає на сопілці та скрипці. Він був п’ятою наймолодшою дитиною у сім’ї. Швидко осиротів, тому мусив навчитися заробляти сам. Відтак освоїв кілька музичних інструментів і грав на весіллях. Щоправда, щиро зізнається, що найбільше любить цимбали.
Байки від провідника Романа
- Є три стадії туризму. Перша – чайники-матрацники. Це коли туристи тягнуть із собою купу непотребу. Друга – справжні туристи. Вони навіть у ложки ручку відпиляють, аби зайвого граму не тягнути на спині. Третя стадія – професіонали. Так ось: перша і третя нічим не відрізняються. Професіонали замість 200 грамів гречки хочуть ласувати шашликом, а шампанське з келиха пити, а не із залізного горнятка.
- Коли у гуцула хочете сувенір купити, слід запитувати: "Кілько то коштує?" Тоді, приміром, ліжник вартуватиме сто гривень. Якщо спитати: "Сколько стоит?", – почуєте: "Двісті гривень". А за "How much?" доларами розплачувати доведеться, до того ж за курсом один до одного.
15-06-2006, 15:50
0
2 037
