Пригадую, як декілька років тому влада носилася, наче з писанкою, з ідеями підписання двосторонніх угод про гарантування нам безпеки. Щотижня називалися нові цифри… Десять, двадцять, тридцять, а тепер чогось про ті угоди навіть не згадують. Зараз знову влада тішиться, що вже є десяток країн, що нібито згодні направити обмежену кількість своїх військових на територію нашої держави. Але частина з тих, на які ми сильно сподівалися, вже заявляють, що їхніх солдатів не буде. Інші стверджують, що ніби й готові, але лише за умови тривалого миру. Тож ми крутимося у якомусь замкненому колі - безпека неможлива без миру, а мир нездійсненний без гарантій безпеки.
Важко віднайти логіку в усіх цих подіях, бо навіть агресор московія заявляє, що повинна брати участь у гарантіях вже згаданої безпеки. Кремль пропонує для зустрічі москву, Орбан – Будапешт, Ердоган - Стамбул. Називають також як можливі майданчики Женеву та Відень. Тобто миротворців тьма тьмуща. Але постає питання, а чи взагалі путлер хоче цієї зустрічі та цього миру? Щоправда, ми вже мали гарантії безпеки від крутих держав і від рашки у Будапештському меморандумі. Також мали угоди з рашкою про визнання кордонів та їх недоторканість. Яка ціна тим папірцям, сьогодні ми бачимо. Тож чи нові папірці будуть більш вартісними за попередні?
Мабуть, можна погодитися з генералом Сирським, що єдиною гарантією нашої безпеки можуть бути лише наші ЗСУ. Не плекати ілюзій та не будувати повітряні замки, що добрі дяді забезпечать нам мир. Історія війн підказує, що для тривалого миру необхідно, аби агресор зазнав якщо не поразки, то значного ураження свого потенціалу. Трамп із Орбаном стверджують, що расєя - велика держава і вона ніколи не зазнавала поразок. Але то їхні проблеми з незнанням історії. Бо не вистачить пальців двох рук, аби перерахувати, скільки разів московія була бита.
Тож лише тотальне знищення вуглеводневої економіки московії може змусити її сісти за стіл перемовин. Тому наші війська спеціального призначення дуже мудро роблять, коли методично випалюють НПЗ ворога. Прикро, що наші балістичні ракети з’являться лише на четвертому році війни. Хоча мали бути на складах ще до 2020 року, якби не закриття ракетних програм. Та відмотати час назад неможливо. Історія виявить і героїв, і зрадників, і тих, що надто довірливо ставились до заяв кремлівських керманичів про відсутність їх домагань.
Терпіння, терпіння і ще раз терпіння. Така кривава війна не скінчиться за помахом чарівної палички. Добре, що Європа збагнула, що мир можливий лише за переваги ракет та іншої далекобійної зброї. Чудово, коли Трамп звинувачує Байдена у блокуванні та дозволах бити по території ворога, але ще краще, якби за цими фразами були і конкретні дії в постачанні відповідного озброєння.
Сподіваємось, що чергові два тижні Трампа для кремля вже будуть останнім відтермінуванням і США таки задавлять московію у санкційних обіймах. Іншого шляху до миру просто не існує.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
