Міністерство торгівлі Австрії на прохання Буковинської палати торгівлі і ремесел прийняло рішення телефонізувати Чернівці і околиці міста, збудувати центральну телефонну станцію, яка мала забезпечувати зв’язком навколишні населені пункти в радіусі 10 кілометрів, а хто бажав – міг на свій кошт провести телефонні лінії ще далі, на відстань до 20 кілометрів. Цей проект будівництва тривав 10 років, а впроваджувала його одна із провідних лондонських телефонних компаній, яка на той час уже телефонізувала Прагу, Грац, Трієст та інші європейські міста.
Уже через півроку після прийняття рішення, у жовтні того ж таки 1883 року, в Чернівцях частково запрацювала центральна телефонна станція, яка надала послуги 13-ти абонентам. Цю дату і слід вважати початком телефонізації Буковини. До речі, у Львові перші 88 телефонів з’явилися на два роки пізніше, у Києві – 1886 року, Харкові – 1888, Тернополі – 1897.
Першими користувачами нового зв’язку були найповажніші державні, крайові та банківські установи. Через рік телефонний зв’язок з’єднав через міст на річці Прут Чернівці із передмістям – Садгорою. Цей перший приміський телефон було встановлено у палаці барона Йогана Мустаци. Згодом телефонізація прийшла на село, у поміщицькі маєтки. За власні кошти поміщик Ніколаус Добровольський фон Букенталь, який мешкав у селі Добринівці (35 км від Чернівців), провів до свого маєтку телефонну магістраль. Сім телефонних апаратів дозволяли господареві спілкуватися із сусідніми селами і головною станцією у Чернівцях.
На розвиток електрозв’язку виділялися значні кредити під 4-5 відсотків річних. Спочатку міська влада отримала кредит у сумі 320 тис. крон, який з часом збільшився удвічі – до 650 тис. Завдяки цьому будівництво центральної телефонної станції в Чернівцях завершили вчасно – 1893 року. До речі, на той час це були значні кошти. Наприклад, для спорудження Чернівецького театру – архітектурної перлини міста – знадобилося 500 тис. флоринів, або мільйон крон.
Однак на розвиток телефонізації впливало багато обставин: плата за телефон була високою – 80 флоринів (для порівняння: великий (до 900 кг) віл коштував тоді до 60 флоринів, центнер пшениці – 6-10 флоринів). Усвідомлюючи це, телефонна служба з січня 1886 року дещо знизила плату. Для абонентів, домівки яких були на відстані до 500 метрів від центральної телефонної станції, вона становила 60 флоринів на рік. Окрім того, досить важко було отримати дозвіл на встановлення на приватній землі стовпів або згоду на під’єднання дротів до паль будинків.
Заважали також розвитку зв’язку стихійні явища. Зв’язок у Чернівцях часто виходив з ладу, насамперед – через обрив проводів від вітру та намерзання на них льоду. Основною причиною цього лиха була велика вага дроту (діаметр поперечного розрізу – до 5 мм).
По-друге, лінії часто споруджували з порушенням технологічних вимог – не на стовпах із строго встановленою відстанню між ними 45-50 метрів, а на стояках дахів будинків, де відстань іноді перевищувала 100 метрів.
Налагодження телефонного зв’язку з провінцією також просувалося повільно. Скажімо, Буковинська палата торгівлі і ремесел у 1896 році скаржилася на те, що три роки поспіль просить прокласти телефонну мережу до Новоселиці. Мешканці приміського села Тарашани (20 км від Чернівців) через 30 років після початку телефонізації не могли домогтися проведення до цього населеного пункту електрозв’язку. Всі ці обставини врешті-решт вплинули на те, що 1889 року в Чернівцях працювало лише 114 телефонів. Більшість апаратів було встановлено в центрі міста, на відстані 500 метрів від ратуші, а телефонним зв’язком користувалися найбагатші городяни "маленького Парижа".
Але, незважаючи на це, зв’язок розвивався. Чернівці ставали проміжним пунктом, через який зв’язок із Відня розповсюджувався на Румунію. У 1885 році між Чернівцями і столицею Австрії відбувалися в середньому 11 тисяч розмов, з них 3,4 тис. – з Буковини і 7,6 тис. – з Румунії. А вже через три десятиліття після встановлення першого телефону, на початок 1913 року, кількість телефонних станцій на Буковині сягла 29, довжина ліній – 772 км, число номерів – 1975 (з них безпосередньо з’єднані зі станцією – 1100), кількість розмов – 7,1 млн.
Згідно з тарифом на 1913 рік, за кількості розмов до трьох тисяч (8 розмов на день) використання телефону вважалося пасивним, з 3 до 6 тис.– інтенсивним (від 9 до 16 розмов на день), а з 6 до 12 тис. – дуже інтенсивним (від 17 до 32 розмов на день). Відповідно до цих категорій встановлювалася і оплата. (Інформація із сайту ЧФ ВАТ "Укртелеком")
