Відомий чернівецький художник Анатолій Федірко, як уже повідомлялося, не так давно знайшов невідому картину Казимира Малевича на одному із міських горищ у свого старого друга. Щоправда, тоді поверх самого Малевича був намальований альпійський пейзаж. Саме Федірко пізніше розгледів там невідомий шедевр. Що ж сталося з картиною Малевича і де вона зараз, ми вирішили дізнатися у Анатолія Федірка.
"Жоден із квадратів Малевича не має рівних кутів"
– Які виникли відчуття, коли ви зрозуміли, що знайшли картину Малевича?
– Коли мені показали цю картину, про жодного Малевича не йшлося. Це був звичайний альпійський пейзаж. Проте місцями фарба обсипалася і під верхнім шаром я помітив значно яскравіші барви. Тоді я припускав, що це одна з робіт євреїв, яких заможні батьки відправляли вчитися на юристів чи лікарів до Європи, а вони хотіли творити, тому витрачали гроші та малювали у майстернях... Це було дуже цікаво. Сам я з картиною нічого не робив, щоб її не пошкодити. Натомість поїхав з нею до Кракова, де маю доброго товариша, що професійно займається реставрацією картин та має потрібні хімікати. Здивувало те, що фарба знялася дуже легко. Я одразу відзначив, що картина за естетикою нагадує такий напрямок авангардного мистецтва, як супрематизм, адже
об’єднує відомі супрематичні принципи: хрести та квадрати. Ця течія у мистецтві з’явилася як маніфест однієї особи – Казимира Малевича. Власне тоді ми жартували, чи не Малевич це часом?
– Чи є якісь офіційні підтвердження експертів, що картина справді є оригінальною роботою Малевича?
– Так. Після Кракова ми вирішили повезти знахідку до Амстердама, де у нашої знайомої є хороші зв’язки. Мистецтвознавцями було здійснено подвійну оцінку: об’єктивну та суб’єктивну. Перша – це хімічний аналіз. Визначили, що за естетикою – це Малевич середини 20-х років минулого століття. Здійснюють експертизу відомі поважні люди, які ніколи не дають повні 100 %, однак 96 % – це число достатньо переконливе. Другий етап полягав у суб’єктивній оцінці, тобто знавці та мистецтвознавці керувалися винятково смаком та відчуттям стилю. Основна проблема – картина невідома (про неї немає жодних згадок), а також те, що у Малевича було чимало учнів та послідовників. Цікавим було й те, що насправді жоден із квадратів Малевича не має рівних кутів, він повністю ігнорував фізичну геометрію. Це підтвердила і невідома картина.
"Продавати картину не бачу сенсу"
– І як ви відреагували на таку новину?
– Це сенсація! Я був шокований таким відкриттям! Однак це стало для мене важким хрестом. Володіти справжньою роботою Малевича – дуже відповідально. Я почав більше цікавитися Малевичем. Виявилося, що це була надзвичайно важка та конфліктна людина. Він був дуже брутальним. Не маючи вищої освіти, він певний час викладав лекції у київському інституті. Мені дуже запам’яталася прочитана колись історія про нього. Малевич приходив на лекцію у чорному макентоші та з чорною валізою у руці.Ставав перед студентами та казав: "Я – Казимир Малевич", витягував з чорної валізи свій "Чорний квадрат" і продовжував: "Цей Чорний квадрат – глухий кут мистецтва...", потім повертався і йшов. Не знаю, чи це правда, але дуже красномовно свідчить про цю людину.
– А де зараз ця славнозвісна картина? Які у вас плани щодо неї?
– Картина зберігається у сейфі київського банку, не буду казати, якого саме... Проте 1 вересня закінчується термін договору про зберігання, тому доводиться займатися пошуком фінансів. Думаю показати її у Венеції. Це буде справедливо показати Малевича світові. Гадаю, я маю на це моральне право. Він на те заслуговує. Продавати картину не бачу сенсу. Можливо, піду на компроміс – один з німецьких
банків хоче взяти картину в оренду. Картина Малевича на металі, і це вперше за історію банку у них може з’явитися витвір мистецтва не на папері. Але це ще під питаням.
– Отож, наміру продавати
картину у вас наразі немає? Скільки вона може коштувати? І чому різні видання пишуть про різні ціни: від ста тисяч доларів до десяти мільйонів євро?
– Не бачу сенсу у тому, щоби продавати картину. Я – художник, тому сприймаю її як витвір мистецтва, а не як валізу грошей. До того ж, я отримав цей скарб за пляшку "Хортиці" (ну, не міг прийти до друга з порожніми руками, якби це була жінка – прийшов би з квітами). Вартість картини дуже велика. Однак я не відчуваю гострої потреби у 30-40 мільйонах євро. Це тільки зайві проблеми. Малевич – це мій хрест, і я маю його нести сам. Наразі картину оцінили у 10 мільйонів євро, однак ціна її буде рости. Мене часто питають, коли я вже продам цю картину. Але на Заході панують інші цінності, такі як приватні колекції. Я пишаюся своєю. Будь-який "Мерседес" з кожним роком стає дешевшим, і яка з нього користь? А українська еліта – купка маргіналів агро-культурного походження, що культуру сприймають, як завойовники.
"Я людина проста, можу й у пику дати"
– Чиєю ідеєю було використати картину Малевича для обгортки нової книги Любка Дереша "Намір!" ?
– Якось Любко зателефонував мені та розповів, що прочитав у "Пост-Поступі" про мою знахідку. Він спитав мене, чи можна використати репродукцію для обгортки його нової книги. Любко зізнався, що писав свій роман два роки, а побачивши Малевича, переписав та закінчив "Намір!" за два тижні. Я без вагань погодився. Потрібно ж підтримувати молоді таланти.
– Чи було дотримано усіх правил використання вашої власності видавництвом "Дуліби"? Ви щось за це отримали?
– О, а це взагалі дуже цікаво! Я помітив, що стикаюся з тими ж проблемами, що й Малевич свого часу. Дереш мене попросив, і я відправив репродукцію на e-mail видавництву. Про гонорар я навіть не говорив. Ніколи не вважав, що гроші вирішують усе. Однак вражений був іншим. По-перше, на презентації жіночка з видавництва навіть не вважала за потрібне подарувати мені примірник. Я вже не кажу про авторське право, яке в Україні є нонсенсом. Я й не вимагав гонорару, а просто елементарної атрибутації: використана невідома картина К. Малевича, роки життя та смерті, отримана з приватної колекції пана Федірка.
– Чим зараз займаєтеся? Плануєте якісь цікаві проекти?
– Зараз у мене три найголовніші проекти. На наступне Венеціанське бієннале ( одна з найпрестижніших міжнародних виставок сучасного мистецтва) я разом із друзями планую написати лібретто "Добрий день, проф. К. Малевич" за мотивами книги Дереша. Я її трохи зміню та введу нових героїв. Гадаю, усе вийде.
– Ще один проект я вже почав у Румунії. Він має назву "NON CULT", прикордонна культура. Культ – дуже цікаве явище, що невід’ємно пов’язане з культурою. Наприклад, у Чернівцях на Центральній площі, де зараз клумба, перебувало сім пам’ятників, які змінювали один одного. Тепер там квіточки чекають нового культу. Тому я планую зробити там іронічну виставку з інсталяцією. І останній проект – це мій роман "Українська абетка". До кінця жовтня планую його дописати. Це буде авангардна література, переповнена іронією. За абеткою я буду писати про людей, яких знаю.
– Не боїтеся літературної невдачі?
– Письменником може бути кожен. Особисто для себе не бачу жодних обмежень. Чи можна вважати те, що писав Малевич, літературою? – Можна. До того ж, у мене шансів більше, ніж у Малевича, позаяк я маю вищу освіту (сміється – ред).