Один розумний професор політології сказав, що соціальні закони сильніші за політичні, тобто те, чого хоче народ, переважає те, чого прагне політичний клас. Оглядаючи нашу історію принаймні за останні сто років, у це важко повірити, але нав’язувати свою волю масам може лише сильний лідер або сильна партія, а тільки-но влада трохи ослабне, населення виходить на вулиці і майдани і гне своєї. Так було, коли розпадалися Російська та Австро-Угорська імперії, так було, коли розпався Радянський Союз, так було, коли стався помаранчевий майдан.
У нинішній Україні ситуація дещо подібна. Влада не те що ослабла, просто невідомо, є вона чи її нема. Ось якась частина суспільства влаштувала майдан у Феодосії і зірвала важливі військові навчання. Здавалося б, не так страшно – наступного року знову приїдуть. Але все у цьому світі пов’язано, тому зрив Сі-бризу не варто відділяти від геополітики, геоекономіки, а тепер ще й від газового питання (чи вже проблеми). Справа не лише в тому, що в підземні сховища не закачали достатньо газу і навіть не в якихось незрозумілих боргах "Нафтогазу України" перед "Росукренерго", а в тому, що Захід, схоже, не на словах, а на ділі нарешті вже не заперечуватиме, аби Росія пресувала Україну газом. А заодно й Грузію. Заява впливового західного політика Г. Шредера про небезпеку транспортувати газ лише Україною, останнє "китайське" попередження Дж. Буша Ірану і Північній Кореї, вісутність реакції Заходу на визнання російським МЗС права Південої Осетії на незалежність, активна підготовка до визнання незалежності балканського Косова (що спровокує новий парад суверенітетів автономії), близький саміт "великої вісімки" у Санкт-Петербурзі – все це свідчить, що в світі великої політики щось змінилося. Лише, здається, – не в Україні. У нас, як за української старовини – перманентна боротьба за владу, і (цього ніхто не хоче) може повторитися ситуація після хмельниччини ХVІІ ст. і доби УНР 1918-1920 рр.
Ми вже згадували про ту частину українського суспільства, що робила майдан у Феодосії (треба сказати, дуже пістрявий за барвами). На цю частину можна і не зважати. Але тоді утвориться ситуація, коли дві частини суспільства будуть дедалі більше й більше віддалятися одна одної. А в них ще є політичні вожді, деякі навіть із "настоящих буйных". Утворяться по суті дві окремі нації, які зазвичай в одній державі довго не можуть сидіти тихо, вони або розпочинають громадянську війну, або шукають порозуміння, укладають суспільний договір на основі компромісів і врахування інтересів одна одної. В українських політиків шанс "зшити" країну ще є.
Але що цікаво. Буває і так, коли влада ослаблюється, у певної частини суспільства (консервативної) виникає тяга до "сильної руки". Нещодавно з’явилася інформація, що з числа учасників Всеукраїнської народної ради громадських організацій і партій національного державницького спрямування створено координаційний штаб "Захистимо Україну". В резолюції йдеться, що Україна фактично перебуває в стані війни, яка проти неї ведеться у різних напрямках – економічному, політичному, інформаційному, мовному, релігійному. А якщо так, то хай Президент України перебере на себе всю повноту влади і встановить в Україні сильну президентську владу, таку, якою вона була у Франції за часів де Голля.
Прізвище де Голля тут з’явилося не випадково – Віктор Ющенко не раз заявляв, що це його політичний кумир. Але де Голль не мав такої розділеної країни, такого сусіда, таких "любих друзів".
