Михайло Поплавський:– Усі студенти інституту культури, коли вчаться на першому курсі, пишуть твір на тему "Ким я хочу стати?". Знаєте, що написав студент Михайло Поплавський? "Хочу стати ректором інституту культури!" І додав чіткий план, що потрібно для досягнення цієї мети. А саме:
- закінчити інститут культури,
- вступити до аспірантури,
- захистити кандидатську дисертацію,
- стати викладачем інституту культури,
- захистити докторську дисертацію.
Здавалося б, який простий план! Лише п’ять пунктів. Щоправда, термін виконання – років двадцять. Та це ж справа усього життя!
І ти, читачу, дай волю уяві, мрій "на повний голос", вибудовуй повітряні палаци. Чим "смачніша" мета – тим "крутіший" апетит!
Володимир Співаковський:
– Під час навчання в аспірантурі мене якось запросили як молодого вченого до школи на зустріч із старшокласниками. Про що з ними говорити? Як не видатися нудним? І я вирішив імпровізувати. Взяв крейду, повернувся до дошки і почав малювати лінії – дерево їхнього життя. Запропонував школярам спрогнозувати їхнє майбутнє життя.
"До інституту будете вступати?" – "Так", – відповідають. "А, можливо, заміж хтось одразу захоче?" Дивлюся, декілька рук, які тільки-но хотіли до інститутів, опустилися на стіл. Рухаюсь далі. "Скільки дітей хочете?" Ніяковіють, червоніють. Вичавлюють: двоє, троє, четверо. Я наступаю далі: "Хто планує за рік розлучитися, чи захочете заміж знову? А ті, хто збирається до вузів, але не вступить, – ким в армії хочете бути? А після інституту, на яку зарплатню розраховуєте? І що на неї можна купити? А що хочете мати? І де ви візьмете різницю?"
Галас, гамір, суперечки. Мізки працюють на повну котушку. А я вистрілюю далі: "Ось тебе виганяють з інституту, а твоя дружина весь час хворіє, вас обох виганяють з гуртожитку, і вам ніде жити. Ти хочеш бути розвідником, але чи погодишся ти на "вічне заслання"? Ти хочеш бути військовим, але чи готовий ти забути про своє "я" і дослухатися дурнуватих наказів тупого єфрейтора?" Отож, я пішов, а вони залишилися. І потім протягом тижня кожен з них малював у своїх зошитах розгалужене дерево можливих сценаріїв свого життя. Замислилися.
Дисертацію я писав з прогнозування – "Розвиток виробничих сил України на 20 наступних років". Тобто прогнозист я непоганий, і дещо з часом збувається. Тому люблю складати дві речі: вірші і бізнес-плани. Напишу пунктів 50 – великих справ і маленьких, для фірми і побутових. Дивлюся, тиждень минув, а виконано лише половину моїх пунктів. Придивляюся уважніше, і виявляється, що 25 тих, що здійснено, сповнюють серце радістю. А ті, що залишилися за бортом, якось розтанули самі по собі. Чи хтось їх зробив, чи не треба їх вже робити, або їхній час вже минув, і, як кажуть, його не повернути. І, слава Богу, думаю, що я ними не займався, часу не гаяв. Іноді мені спадає на думку, ніби я підсвідомо знав, що робити, а що – ні. І це у складанні бізнес-плану головне – вміти виділяти пріоритети. З роками виробляються навички автоматично відкидати другорядне і концентрувати усе своє єство на меті. Миті щастя – це не коли мрієш чи складаєш цей план, а коли наприкінці тижня чи року виставляєш галочки: це зробив, це зробив, й це, і це також. Я собою задоволений. Без бізнес-плану такого задоволення не отримаєш.
Звичайно, тому, що не зробив, шукаєш виправдання, особливо, якщо справа була "головною", і замість галочки малюєш мінус. Але заспокоюєш себе тим, що життя складається не лише з надбань, але й із втрат. Головне – щоби баланс був на твою користь. n
Підготував Ігор Губерніков
Тема наступної публікації: "Як обрати свій шлях?"
Для листів:
01159, Київ-159, а/с 31
Губернікову
e-mail: 100kingsua@zeos.net
