"Коли йдеться про чернівецькі фіякри, – писав про Буковину початку ХХ століття уродженець Чернівців відомий австрійський письменник Г. Дроздовський, – то без здивування можна констатувати, що віжки завжди тримали майже винятково єврейські руки, хіба що в суботу цю функцію переймали українці. І ще більше здивування викликало те, що в інших сферах ремесел, не рахуючи торгівлі, домінували євреї – як бляхарі, жерстяники, покрівельники, котрі, щоправда, за відсутності висотних будинків, не дуже ризикували.
Кучері страшенно цікавилися усім, що відбувається довкола. Вони буквально все ловили на льоту і, здавалося,
могли прясти вухами назад, як і їхні шкапи, коли вони бралися відвозити своїх клієнтів і клієнток у край таємних
бажань, проте … їхній мовчазності можна було довіряти. На чернівецьких кучерів можна було покластися.
Їм була притаманна одна звичка. Коли десь виникала пожежа, – а вони її немовби нюхом чули, – тоді балагули відразу пускалися в галоп за формулою один, бо йшлося про честь прибути до місця пожежі першим. Який сенс усе це повинно було мати, я не міг збагнути. Це був або спортивний інтерес, або ж спроба продемонструвати, яких добрих коней вони мали". (Ю. Боднарюк)