Першого квітня з ініціативи Чернівецького обласного румунського товариства жертв сталінських репресій "Голгофа" в урочищі Варниця біля села Біла Криниця Глибоцького району відбувся мітинг-панахида на пошанування пам’яті людей, розстріляних тут у 1941 році під час перетину радянсько-румунського кордону.
Ця подія й досі таїть у собі чимало таємниць. Лише архів обласного управління СБУ, де знаходиться кримінальна справа, та спогади очевидців проливають світло на те, що відбулося в урочищі Варниця.
У березні 1941 року прикордонними селами Глибоцького та Сторожинецького районів ходили невідомі особи й агітували переходити в Румунію. Закінчилося все трагедією. Мирний похід громадян румунської національності був розстріляний радянськими прикордонниками.
Георгій Сидоряк, мешканець села Петричанка: "Десь перед обідом 1 квітня 1941 року через наше село йшла велика колона людей, приблизно три-чотири тисячі осіб. Я нічого не сказав батькам і приєднався до натовпу з цікавості. Коли ми вийшли з лісу, нас зустріли озброєні прикордонники. Офіцер попередив, щоби далі не йшли. Та ззаду напирали. Першу чергу прикордонники дали в повітря. А далі – по хоругвах і хрестах, які несли люди. На кілька секунд усі лягли на землю. Коли рушили, по людях почали стріляти. Мені прострілили руку біля ліктя. Люди кинулися урізнобіч".
Уляна Симко, мешканка села Кам’янка: "До мого батька прийшов двоюрідний брат Кузьма й агітував йти в Румунію. Батько не пішов, і ніхто з нашої вулиці не пішов. І добре зробили, бо Кузьму смертельно поранили, і він навіки залишився у лісі".
Зіновія Фратовчан, мешканка села Сучевени: "Мама несла мене в тайстрі за плечима, було мені три роки, а семирічну сестру вела за руку. Батько йшов попереду. Я мало що пам’ятаю, то вже потім люди розповідали. У лісі маму вбили. Батько зумів проскочити повз прикордонників углиб лісу. Нас із сестрою забрали односельці, привели до тітки. Тітку і нас разом з багатьма односельцями забрали на висилку в степи Казахстану. Повернулися ми звідти аж у 1947 році. Згодом довідалися, що батько живе в Румунії..".
Пожовклі сторінки кримінальної справи №00117 (гриф з двома нулями означає "Цілком таємно") у трьох томах дещо проливають світло у цій справі. Огляд місця трагедії, протоколи допиту затриманих, довідки, ордери на арешт...
Ось що написано в одній з доповідних: "1 квітня натовп селян чисельністю понад дві тисячі осіб із сіл Глибоцького району організовано з хрестами і хоругвами прибув у Глибоку, де вимагав від органів радянської влади взяти у них заяви на виїзд до Румунії, погрожуючи у протилежному разі насильницьким переходом... Незважаючи на неодноразові попередження, натовп вирушив до кордону, де його зустріли прикордонники. Вони попередили, що через кордон нікого не пропустять. Незважаючи на вмовляння, натовп рушив вперед... Було вжито заходів фізичного впливу…".
Усього по цій справі було засуджено 22 особи. Їхні вчинки кваліфікували як "участь в антирадянській групі при спробі зради Батьківщини".
У 1989 році справу було переглянуто, і 11 січня 1990 року прокуратура Чернівецької області реабілітувала невинно засуджених.
