Бродячі собаки у XVIII столітті почувалися у Чернівцях так комфортно й упевнено, що виходити на вулиці без палиці вважалося дуже легковажним. Російського царя Олександра І вони, наприклад, ледь не загризли під час його візиту у жовтні 1823 року.
Собаколова, завданням якого було знищення бездомних собак, ми зустрічаємо вже у міському рахунку за 1783-1784 роки. За таку малоприємну роботу він отримував мізерну платню, але громада надавала йому дім, куплений за 5 фл. Були і "преміальні" у гицля: за кожного "убитого і відволоченого собаку" він отримував 1,5 кр. Отож чоловік був матеріально зацікавлений у полюванні на бродячих псів. Результати такої мудрої системи не примусили на себе чекати: за січень 1784 року він знищив 84 собак.
Міський статут 1786 року передбачав знищення усіх бездомних собак. Тих, у яких підозрювали сказ, негайно розстрілювали на місці. Щоби не потерпіли домашні пси, їх слід було утримувати на ланцюгу.
З огляду на те, що міський гицель був "стареньким бідним руснаком" і через "незначні сили міг тягти петлею лише незначну частку" зайвих собак, окружне управління видало 1792 року розпорядження пристрілювати собак, які бігають містом. Також слід було вбивати бродячих свиней. Для цього виділяли декількох солдатів, яким видавали порох і свинець. Отримували вони і платню, хоча невелику. Та невдовзі усі у місті переконалися, що це розпорядження було помилковим. Солдати так захопилися незвичним для себе заняттям, що палили по собаках усього за 30 кроків від перехожих, які у паніці розбігалися хто куди. Тому 6 листопада 1792 року окружний староста Бальш розпорядився найняти собаколова, який за сумісництвом повинен був ще й вивозити уночі нечистоти.
Згодом гицлярню передали Францу Гурському. Він же займався виловом бродячих свиней та інших тварин. Щоправда собак, як правило, цей кат (так називали гицеля) убивав на місці.
1838 чи 1839 року магістрат придбав нарешті двоколісний візок зі скринею, куди скидали упійманих собак для вивезення їх за місто і знищення. Але кат не поспішав скористатися нововведенням, тому магістрат не раз попереджав його, що оштрафує за те, що він убиває нещасних тварин на місці, а не відвозить їх для цього за місто. Ще однією проблемою було те, що помічники ката лінувалися закопувати мертвих тварин, а просто присипали снігом, звідки їх розтягували хижі птахи і свині.
На гицлів надходило багато скарг від міщан, що вони проганяють з пасовищ свиней, а потім їх же ловлять. Полюбляли міські гицлі і "розвагу" у стилі бравого
солдата Швейка: вони відловлювали домашніх собак з нашийниками, знімали їх і бігли вимагати у міщан за них викуп.
До 1884 року приміщення гицлярні містилося на Калічанській вулиці, а місце для захоронення
мертвих тварин – за млином Штайнера. Згодом місце захоронення перенесли на територію Жучки на правому березі Пруту, а 1887 року там же спорудили гицлярню.
