
З народних повір’їв
- Свячену вербу не можна топтати, а тому навіть дрібненьке гілля, що залишилося після освячення, палили на вогні, "щоби, боронь Боже, під ноги не потрапило".
- Коли уперше навесні виганяють худобу на пасовисько, то обов’язково свяченою вербою – "щоби нечисть не чіплялася до тварини".
- Викидають гілля свяченої верби надвір під час граду – "щоби град зупинився".
- Коли хворіють люди або тварини, знахарі варять свячену вербу разом із цілющими травами і напувають хворих.
- Від Вербної неділі до Великодня не можна набирати воду з-під верби, бо вважалося, що там сидить чорт.
Історія свята
Вхід Господній у Єрусалим – так у неділю перед Великоднем називають важливе християнське свято. За християнським вченням у цей час Спаситель Христос в’їжджав до Єрусалима на ослику, і миряни устеляли перед ним дорогу пальмовим листям. Оскільки в Україні пальми не ростуть, їх замінили вербовими гілками. Тому у народі це свято називають Вербною неділею.
Наука – про вербні традиції
За версією Володимира Куєвди, етнолога, кандидата психологічних наук, провідного наукового співробітника Інституту психології імені Костюка Академії педагогічних наук України, Вербна неділя є своєрідною предтечею Великого дня – дня, який переміг холод, мороз, ніч і дає імпульс до відродження, воскресіння природи. А вже потім – Воскресіння Ісуса Христа, зародження християнства.
Верба – це символ народження. І недарма. Це дерево має унікальні лікувальні і бактерицидні властивості. У корі верби є дуже багато хімічних елементів бактерицидної дії. Із верхньої кори верби виробляють аспірин.
Науковець каже, що освячення верби – могутнього символу народження і творення – захищає усе живе і те, що має народитися цього року. А приказка "Не я б’ю, верба б’є…" також має цілком практичне коріння: "Методом масажу пори шкіри відкриваються, й унікальні лікувальні речовини із кори верби всмоктуються в організм, розливаються з кров’ю і таким чином оздоровлюють людей".