9 квітня в палаці "Україна" відбудеться концерт народного артиста України Павла Дворського, присвячений 30-річчю його сценічної діяльності. Підготовка до такого відповідального виступу – великий клопіт, але Павло Ананійович охоче відповів на запитання "МБ" з цієї нагоди.У США мене слухали стоячи
– Кажуть, що українським виконавцям, на відміну від російських, досить важко потрапити в палац "Україна" із сольним концертом…
– Чому ж… Якщо тобі є що показати, якщо готуєш професійну програму – перешкод не виникає. Наприклад, у мене було п’ять концертів в "Україні". Кожен із них мені дуже дорогий і пам’ятний.
– А які ще концерти за тридцять років запам’яталися найбільше? Може, перший?
– Хочу уточнити, що я відзначаю тридцять років саме професійної сценічної діяльності. Вона розпочалася тоді, коли мене прийняли до ансамблю "Смерічка". Звичайно, я й раніше співав, грав на музичних інструментах, виступав і в школі, і в музучилищі. Але "Смерічка" – то вже був якісно новий рівень, дуже серйозна робота в середовищі професіоналів. Потрапити до "Смерічки" було непросто, треба було володіти кількома музичними інструментами, співати і бажано навіть писати музику. І вийшло так, що з першими своїми професійними концертами довелося виступити в рідних Ленківцях. На концерт прийшли всі мої родичі, вчителі, однокласники. Всі дуже раділи за мене, що я виступаю з колективом, який здобув уже міжнародне визнання. Мені здається, ця добра енергія, яку я отримав на тому концерті, так і залишилася зі мною на все життя і допомогла досягти успіху.
Ще один незабутній концерт – в американському місті Нью-Джерсі. Українці, які прийшли на мій виступ, слухали пісні стоячи.
Італійською співав іще студентом
– У чому, на вашу думку, полягав феномен "Смерічки"? Як групі з маленької Вижниці вдалося стати такою знаменитою?
– Просто наша музика була вихоплена з життя. Ми зробили те, що люди хотіли слухати. Замість штучно-патріотичного з’явилося по-справжньому народне, те, що люди почали співати самі, що звучало на дискотеках, у домівках. Ну, а потім багаторічна блокада української пісні призвела до того, що зараз уже не почуєш української естрадної пісні, наприклад, на весіллі.
– Але ж українська мелодика у поєднанні із сучасними ритмами знову в моді…
– Так, але це не завжди робиться професійно. Музиканти часто вважають, що виконувати народну музику – це найпростіше, що може бути. Насправді ж виконати соло на сопілці чи цимбалах дуже складно. Світ зараз став таким маленьким, люди мають доступ до будь-якої інформації, добре орієнтуються, зокрема, у музичних тенденціях. Тому сьогодні треба працювати ще професійніше і пропагувати нашу музику в найкращому виконанні.
– Розкажіть про сам концерт. Що ви виконуватимете, які будуть гості?
– У першому відділенні співатиму італійською мовою в супроводі Національного симфонічного оркестру під керівництвом Володимира Сіренка. Буду виконувати неаполітанські пісні. Це моя любов ще з юності, я співав ці пісні в училищі. Вже протягом чотирьох років я гастролюю в Італії, і спеціально для цього поетеса Даніела Гостінеллі переклала італійською мої власні пісні.
А друге відділення буде цілком присвячене рідній українській пісні. Звучатимуть і старі пісні, які полюбилися слухачам, і нові, яких іще ніхто не чув. Виступатимуть також гості концерту: мої сини Павло та В’ячеслав, Оксана Савчук та Іван Кавацюк, співак із Прикарпаття Василь Волощук, багато інших моїх друзів і музичних побратимів, молоді співаки.
– Хто із земляків отримав від вас спеціальне запрошення на концерт?
– Я особисто запросив міського голову Миколу Федорука, працівників філармонії, з якими працював багато років, представників управління культури, родину, друзів, кумів, своїх чернівецьких сусідів.
З Гайтаною організуємо турнір
із настільного тенісу
– Сумуєте в Києві за Чернівцями?
– Так, справді сумую. Я переїхав до Києва лише через професійну доцільність. Але не вважаю, що це – нормально. На моє переконання, в кожному місті України артист повинен мати змогу розкрити свій талант. Подивіться, як важко, наприклад, артистам Чернівецької філармонії, а в Києві, якщо людина має здібності, тут уже і виступи на провідних сценах, і телебачення, і радіо – значно легше заявити про себе. Але доводиться приймати ситуацію такою, як вона є, і тому я зараз у Києві.
– Із ким ви зараз спілкуєтеся, дружите?
– По-перше, у Києві є буковинське земляцтво, з яким я радо підтримую стосунки. Насамперед це Василь Стріхович – колишній режисер Чернівецького телебачення, який першим записував мене. Бачуся тут із письменниками з Буковини – Марією Матіос, Василем Фольварочним. І, звичайно, з нашим видатним земляком Дмитром Михайловичем Гнатюком. Ми з ним зустрічаємося, п’ємо каву і до кави та згадуємо рідну Буковину.
– Як вам досвід зйомок у новорічному проекті?
– Мені сподобалося, було цікаво. Друзі по-різному відгукувалися – хтось хвалив, хтось критикував. Але, як на мене, це просто дуже гарна ідея: показати по-новому відомі пісні, поєднати старше і молоде покоління співаків.
– Гайтану вам запропонували для дуету чи ви самі її обрали?
– Постановники намагалися знайти оригінальне вирішення дуетів. Послухали мене з Гайтаною, і виявилося, що це звучить цікаво.
– А за межами знімального майданчика ви також порозумілися?
– Так. Гайтана дуже весела і приязна у спілкуванні. До того ж, з’ясувалося, що вона досить добре грає у настільний теніс – кандидат у майстри спорту. А я – майстер спорту з цього ж виду. Тож ми замислили організувати якийсь турнір серед співаків.
