Для початку (хоч і на завершення) мушу попросити вибачення. З технічних причин цей – вісімдесятий і останній – випуск додатка "Трохи Культури" не вийшов минулої п’ятниці, а з причин новорічних не вийде наступної. Тож виходить у незвичний для себе і вас вівторок. У зв’язку з чим перепрошую всіх, хто його передплачував і не отримав, а ще більше тих, хто не передплачував – і раптом отримав.
Озираючись у минуле, можна би сказати таке. За три роки існування на шпальтах ТК було опубліковано 87 статей про творчість окремих письменників і філософів та оглянуто 123 книжкові новинки. Статей про акторів і режисерів було 77, а коротко рекомендованих до перегляду фільмів – 217. До музики й театру ми зверталися 39 разів та заохотили вас придбати 276 альбомів українських виконавців. 46 разів ми друкували вірші й прозу, 34 – тексти невизначеного жанру, плюс провели 104 розмови з діячами культури. Чи покращилася внаслідок цього всього ситуація в місті і довкола? Моя однозначна відповідь: ні, не покращилася. Що мене, правду кажучи, не надто засмучує, бо культура взагалі існує не для того, щоб покращувати світ, а лише для того, щоб він не ставав ще паскуднішим, ніж є.

Ну і про майбутнє. Не треба читати Нострадамуса, щоб розгледіти очевидне: Україна впевнено йде шляхом побудови суспільства розвинутого ідіотизму, і навряд чи є на світі сила, яка би зашкодила їй (тобто нам) досягти обраної мети. З іншого боку, навіть в Україні з людьми іноді трапляється щось приємне: то на якийсь фестиваль до нас хтось приїде, а то й футбольна збірна не дуже багато пропустить. Одне слово, щоби напередодні Нового року не змальовувати життя винятково темними барвами, я звернувся до кількох відомих (принаймні – постійним читачам ТК) людей і запитав у них, чи очікують вони не будь-чого, а саме чогось доброго 2012 року. Ось їхні відповіді в алфавітному порядку.
Олександр БОЙЧЕНКО


Юрій ВИННИЧУК:
– У тій жахливій задниці, в якій ми перебуваємо, я можу чекати від нового року лише одного: нового Майдану і кінця епохи гопників та злодіїв. Якось дуже хочеться пожити ще у нормальній країні. А особисто – дописую роман і наступного року видам.


Тарас ВОЗНЯК:
– Я очікую двох позитивних речей: того, що після ЄВРО-2012 і всіх дерибанів, повязаних із побудовою відповідної інфраструктури, щось та залишиться, як от відремонтовані дороги, аеропорти і стадіони. Ну а до Львова зросте потік туристів. А також очікую остаточного падіння рейтингу Партії регіонів та їхнього ставленика в їхній вотчині – на Донбасі, бо довго таке знущання з народу тривати не може.


Сергій ЖАДАН:
– Сподіваюсь, наступного року вийде десяток-другий цікавих українських романів, про які всі будуть говорити, сперечатись, які всі будуть давати один одному почитати, а ще їх перекладуть "основними" мовами світу. Сподіваюсь також, що ці романи будуть не про політичний момент і не про тяжку історичну спадщину. Ще сподіваюсь, що вихід цих романів потягне за собою нову хвилю інтересу до української літератури, підійме з колін кілька незалежних видавництв і окреслить нові небачені літературні тенденції. Щоправда, поки що не уявляю, хто би ці романи міг написати.


Віктор НЕБОРАК:
– Що може доброго очікувати наш брат літератор від дванадцятого року нового тисячоліття? Цифри в 2012-му поєднуються непогано. Двадцять ділиться на два і дванадцять ділиться на два. Двадцять додати дванадцять дорівнює тридцять два, а тридцять два ділиться на тридцять два, на шістнадцять, на вісім, на чотири, на два і, ясна річ, на один. Рік – парний, піддатливий і мусить усім нам принести щось добре. Та, кажуть, що це рік Дракона. Отже, з драконами у ньому не варто влаштовувати поєдинки, бо замість однієї відсіченої голови виросте дві, замість двох – чотири і так далі. За драконом варто спостерігати, особливо, коли він ширяє попід хмарами. Видовище неймовірне. Щось перемикається у його довбешках, і він, випускаючи зі своїх фугасів полум’я, входить у піке, з якого вже не виходить. Аби лишень не зачепив мирне населення. Громадяни розбігаються, а потім знову збігаються і влаштовують ще одне народне гуляння. Поза сумнівами, народних гулянь буде вдосталь. Традиції українських гулянь перемішаються з євро-гуляннями під час Євро-2012, і може з цього виникне певна кількість змішаних шлюбів (про швидкоплинні статеві пригоди тут не говоримо). І саме в такий спосіб Європи стане більше в Україні, а України в Європі.
З нетерпінням очікую пропозицій від уповноважених осіб на написання лібрето до оперного дійства на якусь небанальну тему. Українська опера зрушить усі інші мистецтва з їхніх герметичних ніш, об’єднає їх в єдиному пориві і ненав’язливо виховає нову українську публіку. Розумію, що за один рік цього не станеться. Тому бажаю собі, тобі і всім добрим людям здоров’я на наступний і всі подальші роки: аби ми діждалися пропозицій, від яких не захотіли б відмовитися.

Тарас ПРОХАСЬКО:
– Я сподіваюся, що 2012 рік стане переломним у кількох сенсах. Але суть усіх цих переломів полягатиме в одному: усвідомлення реальних загроз і випробувань разом із подоланням панічного страху перед ними. Тобто 2012 рік можна буде назвати роком правди. Ми будемо вимушені побачити істинний масштаб і глибину проблем, зрозуміємо, що ні втекти, ні сховатися від них більше неможливо, і зрозуміємо, як багато залежить від вибору, відваги і спокою кожного. Зрозуміємо, що виправити ситуацію можна тільки власними малими вчинками. Тому вірю, що на всі випробування варто очікувати з оптимізмом, адже вони принесуть довгоочікуване прояснення і психічне оздоровлення. Здається, що вже від весни мало би настати серйозне погіршення рівня життя в Україні. Не виключено, що саме воно разом із цілковитою безпорадністю влади може привести до очищення політичної свідомості. Тому наступні вибори можуть принципово відрізнятися від усіх попередніх. Не появою нових фігур і сил, не співвідношенням між політичними силами, а новими вимогами до того, що має відбуватися після виборів, тобто зовсім іншими поняттями впливу виборців на обраних та спільної відповідальності. Дуже надіюся також, що питання власності на землю вдасться залагодити з мінімальними втратами для українського народу.

Щодо чемпіонату Європи з футболу, то сподіваюся, що він виявиться розчаруванням: отак, чекали-чекали, а він взяв і непомітно минув. Але й добрим досвідом: українці переконаються, що європейські події можуть статися в Україні, а європейці побачать, що їхні чемпіонати можуть бути й такі. І взагалі, я переконаний, що наступного року остаточно проясниться приреченість України на тісний зв’язок з Європою, оскільки це є фатумом і для Європи, і для України, незалежно від форм і темпів, які будуть зафіксовані впродовж року.


Тарас ЧУБАЙ:
– Єдина перспективна галузь укржиття – це політика. Хочеш бути успішним, багатим та красівим – іди в політику. Правда, для цього треба бути мудаком. Причому, не має значення якого гатунку. Можна бути мудаком націоналістичним, шовіністичним, проєвропейським, ніяким, але важливо ним бути (підозрюю, що переважній більшості населення нашої країни це не буде складно). Але є одне "але": якщо ми всі підемо в політику, то в кого ми тоді будемо красти? Є ще один вихід – не бути мудаком, але тоді залишається одвічна (а мо’, й національна) ідея – еміграція. Тут знову можливі варіанти. Перший, більш зрозумілий – "валитизвідсипокинепізно!". Другий – еміграція в себе, маю на увазі мистецтво, алкоголь, "хатаскраю", легкі та важкі наркотики тощо. Варіант "брати в руки вила" не рекомендую, бо життя у нас одне, а повалення мудацького режиму тільки призводить до появи іншого.

Отже, я думаю, на цьому тлі неабияк розквітне мистецтво – музика, живопис та література. А розумні та працьовиті заробітчани, що колись вернуть домів, викуплять на зароблені за кордоном кошти нашу Неньку з мудацтва шляхом фінансування наших мистецьких ідей, і заживемо ми тоді довго й щасливо, зберігаючи мову нашу та звичаї наші... А, забув про вибори. Все буде в порядку: на наступних знову переможуть мудаки.