Коментар тижня від Василя КОЖЕЛЯНКА

З точки зору банальної ерудиції зарплата змінює людину. Але не завжди. Буває так, що заробітна платня безкінечно маленька, але в її отримувача чомусь не закипає класова ненависть, не вступає він у якусь маоїстську чи троцькістську партію, не рветься на барикади. А буває і навпаки: посідач непристойно високої, обтяженої преміями і бонусами платні, грає лівого, вдає великого демократа і цілком щиро (на словах) виступає за соціальну справедливість. А ось те, що влада в усіх, майже без винятку, випадках змінює людину – незаперечно.
Взяти, наприклад, колишнього вождя усього прогресивного українства, екс-лідера помаранчевого Майдану і навіть кандидата на роль месії Віктора Ющенка. Коли він лише став Президентом України, то відразу взяв дуже круто. Пам’ятається, у Донецьку місцева верхівка аж образилася за його різкий тон, на що пан Ющенко сказав, мовляв, звикайте, це – президент! А потім життя так викрутило президентську карму Ющенка, що йому довелося йти проти самого себе: підписувати меморандум із Януковичем, закон про недоторканність депутатів місцевих рад, Універсал, робити подання на того самого Януковича на пост прем’єр-міністра, крім того, відставляти популярну в масах Юлію Тимошенко, захищати "любих друзів"... Зрештою президент Ющенко дожив до того, що необхідні країні рішення у Верховній Раді проводяться переважно ресурсом Партії регіонів. Зате тепер можна припустити, що пан Ющенко досяг для себе певного психологічного комфорту: Юля – не прем’єр, Янукович і ПР – не опозиція.
Віктора Януковича другий похід у владу теж змінив дуже помітно. Його нинішні висловлювання приблизно подібні до передвиборної риторики В. Ющенка зразка осені 2004 року. Він уже не проти євроатлантичної інтеграції, збирається в Брюссель до НАТО, виступає за пряме функціонування нафтогону Одеса – Броди, не бачить можливості передачі Росії української газотранспортної системи та надання державного статусу російській мові і навіть договорився до того, що Майдан для українського суспільства був просто необхідний. Чи Янукович справді щиро змінив свої погляди, чи просто ретельно виконує настанови своїх розумних радників, стане зрозуміло тоді, коли увійдуть у суперечність інтереси країни та інтереси бізнесу головного акціонера ПР Рината Ахметова, і на чий бік внаслідок цього стане прем’єр-міністр. Чи за українською традицією, що йде від Л. Кучми, практикуватиме "мудру" багатовекторність?! Але як би там не було, не той тепер Янукович, Хорол-річка не та... Це визнав навіть радикальний бютівець Микола Томенко.
Юлію Тимошенко влада не змінила. Не встигла. По-перше, до пані Юлії міцно приріс образ опозиціонерки, а по-друге, її походи у владу відбувалися за умов потужного тиску на неї, у першому випадку з боку Кучми та його оточення, у другому – з боку "любих друзів". Отож вона ніби ніколи з опозиції й не виходила. І це при тому, що влада, схоже, це – найвища цінність для політика Юлії Тимошенко.
Цікаво спостерігати, як влада змінила й колишнього полум’яного барикадного бійця Юрія Луценка. Як переконливо він зарікався, що ноги його не буде в уряді двічі судимого Януковича. І що?.. Мабуть, правду кажуть, що влада – страшний наркотик.
Теж певний інтерес, принаймні для соціального психолога, становить другий прихід у владу колишніх міністрів "першого" Януковича. Такі, як Табачник, Папієв, Толстоухов та інші після Майдану були безжально викинуті з владного Олімпу, без надії, як тоді здавалося, на повернення. Але життя знову зробило іронічний віраж, на велику втіху біло-синіх і до ошелешеного здивування помаранчевих. Тож тепер не лише вони, а майже весь політикум України знає ціну влади.