Про невеличку пекарню у Луківцях на Вижниччині знають не лише в навколишніх селах, а і в райцентрі та Чернівцях. Її хліб може не черствіти тиждень.
Ми відвідали цю пекарню. Неподалік бачимо чималу купу дров твердої породи. У приміщенні двоє молодих чоловіків біля розжареної печі рівномірно по боках розправляють жарини-грань.
– Це для того, аби буханці пеклися рівномірно й не пригоріли, – пояснює пекар Микола Сидор. – Тут треба добре розрахувати, коли слід закладати форми з хлібом і коли їх виймати. Поратися потрібно швидко, інакше піч прохолоне й тоді доведеться її знову розпалювати. А дрова нині дорогі. Та ми з братом Василем не один рік печемо хліб і добре знаємо, за якої температури він гарно гнітиться.
Ліворуч від печі стоять два великі чани, в яких замішують тісто. Роблять це вручну, без механізації. Місять тісто брати Сидори. Кажуть, що це – чоловіча робота. Та й хліб нібито більше любить чоловічі руки. А жіночі придатніші до випікання калачів, пасок, булочок. З таким асортиментом найкраще вправляється пекар Одарка Гавалешко, яка саме рахує свіжі, ще теплі й рум’яні невеликі калачі.
– Це випекли на замовлення, – пояснює. – Замовляють нашу продукцію навіть з Путильського та Сторожинецького районів. Не застоюється хліб, он приміщення порожні. Але через сорок хвилин буде свіжа партія.
Ми вирішили дочекатися разом з декількома жінками, які прийшли по хліб.
– Скільки ще недавно тут було пекарень, а залишилася ця, бо до усього треба душу прикласти, – мовила одна з них. – Мій син живе у Чернівцях, але коли навідується до мене, завжди купує тут хліб. А коли не приїжджає, то просить передати йому декілька буханців.
Коли розповів про це власнику пекарні підприємцю Іванові Лисаку, той лише усміхнувся:
– Бізнес цей нелегкий. Я давно мріяв випікати хліб. І ось десять років тому придбав цю будівлю, облаштував її. Ми не використовуємо жодних добавок, застосовуємо лише борошно, дріжджі, сіль та олію. Печемо тільки на дровах. Такий хліб тиждень не черствітиме. За одну зміну випікаємо понад півтонни хліба. Продаємо його тут у пекарні та ще в Берегометі.
Колись деякі районні керівники намагалися нас загнати в глухий кут із заздрощів, мовляв, великі державні виробники повинні верх тримати, а не якийсь сільський пекар. Не вдалося, ми вижили, а не менше двадцяти подібних пекарень, які ще донедавна існували в нашій окрузі, збанкрутіли.
Ми дочекалися, доки брати Сидори вийняли гарячий хліб, і вмить "знищили" буханець.