92-річному чернівчанинові Михайлу Парфененку було 22 роки, коли почалася війна. Уже у серпні 1941 року його поранило: осколком вирвало всі зуби, розірвало піднебіння, язик. Без наркозу рани зашили у київському госпіталі. А за чотири дні виписали – сапери на війні були на вагу золота.

"У госпіталі зашивали без наркозу"

– 22 червня застало нас у Первомайську Миколаївської області, – розповідає. – Я вже третій рік служив в армії, куди мене призвали за наказом про загальну мобілізацію 1939 року. Нас готували до війни у Фінляндії. Був сапером, вивчив усі німецькі міни.
То була неділя, сонячний день. Нам дали звільнення. Пішли купатися на озеро… А о 10.00 прибігає зв’язківець: "Хлопці, війна!" Оголосили тривогу. А народ уже повиходив із дворів. Стоять на вулиці, плачуть.

– Нас кинули на оборону Києва. Німці захопили сільгоспінститут у Голосіївському лісі. У нас були лише карабіни і самозарядні гвинтівки. У ворогів – автомати...

Доки доповз, стріляти було неможливо: гвинтівку забило піском. Взяв карабін вбитого товариша. Німців вибили. Тоді ж і поранило осколком в обличчя: вибило зуби, розірвало піднебіння, язик... Кров ротом – як із крана.. У госпіталі зашивали без наркозу. Не кричав майже ніхто – війна... Хоча були такі, що і кричали. Лікарі спочатку вмовляли, а потім силою брали.

Пригадую, під час тренувань стрибали з п’ятиметрової вишки з парашутом. Один із командирів відділу поліз на вишку, інструктор вдягнув на нього парашут. І раптом командир почав ... розмахувати кинджалом. Його схопили, скрутили, кинули донизу. Згодом судили.

Після поранення потрапив у 286-й окремий інженерний батальйон 40-ї армії Південно-Західного фронту.

– Зупинилися в одному з українських сіл. Господар дав борщу, картоплі. Сів біля мене: "Командире, ви, звичайно, не переможете, загинете. Я гарно живу, дві корови маю, доньку 17-річну. Залишайся". Я йому відповів, що ми переможемо. "Покажи хоч доньку", – попросив. Леся, дитина зовсім – 17-й рік йшов. Я пообіцяв повернутися після перемоги. "Не вірю, – сказав батько дівчини, – вас повбивають"

Пам’ятаю, як шукали де би поїсти, і комендант направив на склад київського військового округу. А там – сухі ковбаси усілякі, горілка, галети, тоннами... Я сказав, що треба віддати людям у село. Відповіли, що як вчинять так – розстріляють. Адже нічого не можна було залишати фашистам. Розклали 150 ящиків вибухівки і підірвали...

"Я був холостяком і не боявся"

Сапери відступали останніми. Між нами і відступаючими були загони КДБ, смершівці. Вони ловили дезертирів. Я був свідком, як на очах у полку розстрілювали двох. Викопали яму, закрили їм очі, зачитали вирок. І кулеметом...

Звичайно, було страшно. Але ми про це не згадували. Я був холостяком і не боявся: "Буде, що буде". Панікери гинули ще швидше: під час обстрілу кидалися в різні боки.

Щодня давали 100 грамів горілки чи спирту. Там, де 100 грамів – там і тисячу грамів.

Повернулися з бою, половина вбиті, отож їхній пайок залишився – пий скільки хочеш. Сапер якщо навіть 20 грамів вип’є – реакція не та. Сапер помиляється лише раз. Я ніколи не пив та інших відмовляв. Багато спилися від цієї горілки. Знаю командирів полків, які на коні шприцом вводили наркотичні засоби. Тоді у них була "світла голова". Їм спеціально з медчастини виділяли "дозу". Потім – нехай помирає, а зараз нехай виконує завдання якісно.

Було і кохання на війні. Зустрічалися з дівчатами, цілувалися. Життя ж! У мене був такий випадок: дівчина відмовилася зустрічатися, бо, підозрюю, її злякало те, що у мене немає зубів. Молодість. Згодом дізнався, що вона загинула. Я ще її бабусі, якій доводилося дуже важко самій, під час війни надіслав посилку з продуктами.

За те, що вижив, вдячний Богові. Вдячний долі за чудову дружину. Ми прожили разом 66 років, виховали двох дітей. Секрет подружнього щастя простий: слід обов’язково вінчатися. І як у Біблії сказано: чоловік повинен бути головним. Але він повинен дбати про дружину. Тепер маю одну мрію: щоби наші діти могли себе реалізувати, бо як подивишся, як важко нині молодим...
Юлія Боднарюк

Невідомі сторінки історії
В якій війні ми брали участь...
За офіційною версією, війна для СРСР розпочалася 22 червня 1941 року. У промові на радіо 3 липня 1941 року Сталін назвав два фактори, які, на його думку, призвели до невдач на початку війни:
1) Радянський Союз жив мирним життям, зберігаючи нейтралітет, а до зубів озброєна німецька армія підло напала 22 червня на миролюбну країну;
2) радянські танки, гармати й літаки були кращими за німецькі, але їх було дуже мало.
Ці тези – брехня, що не заважає їм "подорожувати" від однієї історичної праці до іншої.
Протягом своєї історії Радянський Союз ніколи не був миролюбною країною. Після невдалої спроби роздмухати пожежу світової революції втручалися у більшість міжнародних конфліктів (у Китаї, Іспанії, Кореї, Анголі, Афганістані), допомагаючи грошима і "добровольцями". Основною метою індустріалізації 1930-х років було створення потужного військово-промислового комплексу і добре озброєної Червоної Армії.
До 22 червня 1941 року "миролюбний і нейтральний" СРСР вже майже два роки брав участь у Другій Світовій війні, до того ж, – як країна-агресор.
Підписавши 23 серпня пакт Молотова-Ріббентропа, за яким частина Європи була поділена між Гітлером і Сталіним, Союз 17 вересня 1939 року розпочав вторгнення в Польщу.
30 листопада 1939 року СРСР розпочав війну з Фінляндією під надуманим приводом міфічної військової небезпеки, за що був визнаний агресором і виключений з Ліги Націй.
Розгляд "миролюбної й нейтральної "політики СРСР 1939-1940 років викликає ще одне запитання: "Хто у кого вчився в ті часи методів агітації та пропаганди – Сталін і Молотов у Гітлера і Геббельса чи навпаки? Вражає політична та ідеологічна близькість методів. Гітлерівська Німеччина здійснила аншлюс Австрії та окупацію спочатку Судетської області, а згодом всієї Чехії, об’єднуючи в єдиний рейх землі з німецьким населенням. А СРСР окупував половину території Польщі під приводом об’єднання в єдину державу "братських українського та білоруського народів". Німеччина захопила Норвегію й Данію, щоби вберегтися від нападу "англійських агресорів" і забезпечити безперебійну поставку шведської залізної руди, а Радянський Союз під аналогічним приводом безпеки кордонів окупував країни Прибалтики і намагався захопити Фінляндію. Так виглядала "миролюбна" політика СРСР напередодні нападу гітлерівської Німеччини.
Розсекречені у 1990-ті роки документи спростовують картину "неготовності" країни до війни.
На початку жовтня 1939 року парк радянських ВПС складав 12677 літаків і переважав загальну кількість військової авіації усіх учасників світової війни.
За кількістю танків (14544) Червона Армія майже вдвічі переважала армії Німеччини (3419), Франції (3286) та Англії (547) разом взяті.
СРСР обігнав воюючі країни і за якістю озброєння. На початок 1941 року тут випускали найкращий у світі винищувач-перехоплювач МИГ-3, 21 червня випустили перші у світі реактивні установки залпового вогню (Катюші).
За розсекреченими даними, 22 червня 1941 року на західних кордонах агресору протистояла 3,5-мільйонна армія СРСР з 7 танковими корпусами і 64 винищувальними авіаполками. Перевага у танках була учетверо, у літаках – уп’ятеро!

За матеріалами: Юрій Соболєв. "Брехня й правда про Велику Вітчизняну" //"Дзеркало тижня". – 10 червня 2011 року.