Робота лікаря, а особливо хірурга – це відданість справі і постійне самовдосконалення. У переддень свята медиків, яке відзначатимуть 18 червня, ми поспілкувалися з Юрієм ЦАРЮКОМ, начальником хірургічного відділення військового госпіталю, кандидатом медичних наук, хірургом вищої категорії.

Юрій Царюк 12 років займається лапароскопією (сучасними операціями з незначним втручанням). Часто відвідує майстер-класи й конгреси з хірургії у всьому світі.

– Навчання потрібне, щоби розуміти, що ти не відстаєш, – розповідає лікар. – Займаюся жовчною хірургією, хірургією ожиріння. Грижу стравоходу оперую вже вісім років, зробив приблизно 200 операцій.

"Загинуло багато людей, і ми це бачили"

Як військовий лікар 1995 року Юрій Степанович побував у Югославії. Пригадувати йому про ті події важко.

– Ми потрапили до Югославії як миротворці. Коли перебували там, розпочалася війна між хорватами й сербами. Загинуло дуже багато людей, і ми все це бачили, – пригадує, зітхаючи. – Одного разу привезли мені поранену молоду жінку із шестирічним сином. Її пробило наскрізь осколком від гранати. Щоби врятувати життя, ми везли її 100 кілометрів до лікарні. Саме тоді йшли військові колони у бік Сербії – трактори, машини, люди на конях… Йшли і вдень і вночі, тікали – хорвати наступали. Нам довелося йти назустріч цим колонам, буквально пробиватися крізь них. Дорогою вони не поступалися, а на узбіччя ми боялися виїжджати, бо воно було заміноване. Довелося довго везти хвору, у неї було кілька зупинок серця… А шестирічний син все запитував: "Мама буде жити?" Я відповідав: "Буде", хоча сам не вірив своїм словам. Спочатку ми прибули до сербської лікарні, яка розташовувалася за 48 кілометрів. А там – як під час Другої Світової війни: матраци викинули, машини стоять завантажені, вся вулиця забита тракторами, а людей немає. Розвернулися й поїхали – ще за 50 кілометрів. Прибули до великої лікарні. Нас там дуже непривітно зустріли. Ми чекали, доки поранену прооперують. Потім якийсь хорват вибіг і почав радісно кричати: "Вона жиє, жиє!"

Бувало, щодня робив 10-11 операцій

Потрапив у надзвичайні умови Юрій Царюк і 2008 року, коли на Буковині була повінь. У медичній бригаді працювали невропатолог, хірург, педіатр, окуліст і лор.

– Пригадую, прийшов чоловік весь брудний, на ногах повідставала шкіра, утворилися пухирі, – розповідає лікар. – Я порадив йому помити ноги господарським милом. Через два дні приходить – уже все добре, але каже: "Забинтуйте мені ноги, бо мають допомогу давати, щоби знали, що я потерпілий". Було там дуже багато випадків варикозної хвороби. Люди носили весь вантаж на собі. Запитую: "У вас коник є?" – "Є, але коника шкода".

– За свій вік зробив приблизно тисяч вісім-десять операцій. Було таке, що за рік робив дуже багато операцій: щодня по 10-11, – говорить лікар. – Часто оперуємо дуже важких хворих. Було таке, що пацієнт, у якого була онкохвороба, зник. Ми вже думали, що його вже немає. А через п’ять років він приводить свого сусіда: "Лікарю, ви мене колись оперували. Допоможіть моєму товаришеві".

"Хочу без остраху оперувати печінку"

У Юрія Степановича чудове почуття гумору. І хоча він начальник, не може піти з п’яти­хвилинки, щоби не розповісти анекдот. А відвідуючи хворих, кожного намагається розвеселити, підбадьорити. Відвідує спортзал, підтримує фізичну форму. Зауважує, що спорт виробляє наполегливість, і саме завдяки цьому досяг таких результатів у медицині.
Шлях батька продовжують сини. Старший – капітан, служить у Косово в українсько-польському батальйоні. Молодший закінчив п’ятий курс БДМУ.

Мріє начальник хірургічного відділу про сучасне медичне обладнання: "Хочу, щоби мені дали можливість працювати на сучасній апаратурі. Щоби я міг без остраху оперувати, наприклад, печінку, продовжувати людям життя". 
Леся ТОКАРЮК

Цифри

На кінець 2010 року у медичних закладах Чернівецької області працювало приблизно шість тисяч лікарів та 9,5 тисячі середнього медичного персоналу.
Зменшилася забезпеченість медичних закладів лікарями (62 особи на 10 тисяч населення 2010 року проти 64 2009-го). 

З досьє
Юрій Царюк, 51 рік
Народився на Житомирщині. Закінчив Вінницький медінститут. Під час навчання серйозно займався спортом, здобув звання майстра спорту з вільної боротьби.
Служив начальником медпункту у танковому полку у Сторожинці.
1987 року закінчив інтернатуру у Львові, після чого півроку навчався у Ленінградській медичній академії. Служив старшим ординатором у медичному батальйоні у Чернівцях.
1991-1998 роки – був командиром медичної роти і провідним хірургом, 1998 року став начальником хірургічного відділення.
2001 року став провідним хірургом госпіталю.
2007 року захистив кандидатську дисертацію.
Із 2008 року очолює хірургічне відділення госпіталю. n