«Подайте на хабар»

У вузах "гаряча пора" – сесії. Зрозуміло, не обходиться й без додаткових "заробітків" для викладачів із боку студентів, які не надто напружувалися під час семестру.

Кореспондент "МБ" вирішив перевірити, чи чернівчани терпимі до корупції в навчальних закладах та чи готові допомогти ближньому.

"На таке гріх не дати"

Вішаю на себе картонку з написом "Подайте на ХАБАР викладачеві". Заходжу до магазину на вул. Головній. На моє прохання жінка-продавець дає мені невеличку коробку для збирання грошей. Сідаю на бруківку неподалік "Віденської кав’ярні".
Поправляю табличку на грудях і дивлюся в зошит, наче конспект читаю.

Перехожі більше сміються, ніж обурюються.

"Еті студєнти уже савсєм разлєнілісь, – похитує головою огрядна жіночка років 40. – Всьо за дєньгі хатят". Йде далі вулицею і продовжує досить голосно обурюватися. Її поведінка змушує звернути на мене увагу двох дівчат.

"На таке гріх не дати", – кажуть вони і кидають до коробки по гривні. Дякую дівчатам і бажаю щастя-здоров’я.
Навпроти мене зупиняється хлопець із дівчиною. Хлопець підходить ближче.

– Чуваче, можна з тобою сфотографуватися?

– Дві гривні.

– Добро.

Молодик із дівчиною сідають біля мене. Їх фотографує на телефон хтось із перехожих.
Наступною підходить жіночка з дитиною на руках. Дає кілька копійок.

У коробці грошей малувато. Пригадую, знайомий, щоби "закрити" сесію, відніс завідувачеві кафедри 400 "зелених".

"Те, що ви робите, – ганебно!"

Сидіння на одному місці доброї копійки не принесло. Та й гузно від сидіння на бруківці заніміло.

Тож беру коробку і йду вулицею. Звертаюся до людей та забігаю до кожного літнього майданчика кафе.

– Гривнею не допоможете? На сесію збираю, – звертаюся до двох жінок, які п’ють каву. Одна з них витягає з гаманця купюру.
Дякую жінкам і йду до наступного столу.

– Ого-го, брате! Тяжко з наукою? – запитує чоловік років 30.

– Тримай, я й сам нещодавно таким був! – кидаючи гривню, вигукує один із відвідувачів літнього майданчика.

– Те, що ви робите, – ганебно! Я сама викладачка, – підходить жіночка років 40.

– Те, що роблять деякі викладачі, – теж ганебно, – парирую їй.

– Такого не буває. Далі я з вами не розмовлятиму.

Поруч на лавці сидить вусатий дядько в окулярах і читає книжку. Демонструю табличку і прошу гривню.

– Гм-м-м… У вас цікавий підхід. А можна поцікавитись, що за предмет і хто той викладач?

– Ні, бо не хочу його підставляти… І себе теж, бо не поставить…

– Бачите, а він дискредитує всіх викладачів… Ну, за свіжий підхід тримайте, – протягує дві гривні.

Молоді люди, які сидять на лавках одне за одним, дістають дрібні купюри.

– Ви неправильно робите, – каже жіночка, яка йде поряд зі мною в напрямку РАЦСу. – Результат потрібно здобувати знаннями, а не грошима.., – осудливо киває головою. – А хто вимагає? Який факультет, який екзамен?

– Не можу сказати – підставлю викладача.

– Ось доки ви так думаєте – ви себе підставляєте, а він – сотні таких, як ви. Раз скажіть, що це він чи вона, і більше хабарів давати не доведеться.

Іду за жіночкою і продовжую розмову.

– А ви, напевно, теж викладач? – запитую.

– Зараз сфотографую вас на телефон і надішлю фото до газети! – погрожує жінка. Дістає "Нокію" і фотографує.

– Ось викладачі зрадіють, як побачать це фото з табличкою! – зі сміхом підхоплює естафету жіночка років 60, яка проходить поруч.

На перехресті заробіток менший, ніж у кафе.

Блондинка, яка йде від Алеї міст-побратимів, вдивляється в напис на моїй табличці і починає порпатись у сумці. Доки доходить до мене – дістає червонця. Вирішую, що 10 гривень "на коня" непогано і згортаю експеримент.

Усього за півтори години жебрання "заробив" 43 гривні, почув на свою адресу 18 лайок, зустрів трьох викладачів і тричі мене сфотографували.

На зароблене "важкою працею" кореспондент "МБ" придбав їжу для безпритульних песиків. Якщо і їхні проблеми вирішувати нікому, то хай хоч поїдять добре. 
Михайло САЛІТРА