Футбол нам завезли австрійці

12 травня 1901 року на чернівецькому стадіоні біля річки Прут зустрілися студентська й аматорська команди "Ян" і "Січ". Після першого тайму вигравала студентська команда з рахунком 2:0. У другій половині гри студенти додали швидкості й довели гру до перемоги з рахунком 7:0. Із цього матчу на Буковині розпочався справжній футбол, писав у своєму дослідженні нині покійний спортивний журналіст Василь Коржевський.

Про історію футболу 1960-х ми розмовляємо з ветераном футбольного клубу "Буковина" Сергієм ШМУНДЯКОМ.

За 10 років у команді Сергій Федорович забив у ворота суперника 101 м’яч, був капітаном збірної України спортивного товариства "Трудові резерви", захищав кольори львівських клубів СКА й "Карпати". 1979 року був на оглядинах у київському "Динамо", але перейти до флагмана українського футболу не наважився…

Сергій Федорович розповідає про футбол своєї юності та розмірковує про сучасний.

– Мої дитячі спогади про фут­больні матчі дуже яскраві, – пригадує Сергій Шмундяк. – Це були 1960-ті роки, і ми не мали великого вибору розваг: взимку – на ковзанку, теплої пори – на футбол. Похід на футбольні матчі – це була надзвичайна подія, стадіон завжди був переповнений.

– Навіть не беруся порівнювати футбол нинішній і тих часів. Сучасний футбол мені подобається – він швидший і більш технічний, але став і більш жорстким. У "нашому" футболі не було таких речей, як притримування гравців за футболки. За це одразу вилучали з поля. На жаль, нині такі техніки стали нормою.

– Тоді футбол був суворим і якісним, – зауважує Сергій Федорович. – 1975 року вперше поїхав із "Буковиною" на дорослі збори. Я прийшов 17-літнім юнаком, а у команді більшість гравців була 30-річного віку. Уже після перших зборів пізнав перший футбольний урок – усього можна досягнути, якщо наполегливо працювати. А тренувалися ми багато – у цьому ще одна відмінність колишнього футболу від сучасного. За 12 років своєї гри я навіть не мав змоги поїхати із близькими на море.

– Тренуватися ми їздили у міста, села, а жили у гуртожитках чи простих готелях, – зауважує ветеран футболу. – Часто доводилося тренуватися у болоті, бо тоді стадіонів із підігрівами не було. Навіть коли виїхав до грузинського містечка на збори з київським "Динамо", і там тренувалися на болотяних полях. Це нині всі їздять до Туреччини на сучасні спортивні бази, а тоді… Пригадую, за два дні до початку матчу всіх посадили в автобус і повезли на Цецино. Жодного зв’язку з рідними і друзями не було – лише тренування. Отак ми роками жили спортом… Грати у футбол за теперішніх умов, коли гравці приходять на матч за дві-три години до початку гри, – це значно легше.

Сергій Федорович каже, що тоді все було іншим – навіть вболівальники.

– Ми грали в епоху соціалізму, і тоді вболівальники навіть не могли собі дозволити зірвати із себе майку, – пояснює футболіст. – Навіть дудку чи піонерський горн могла забрати міліція. Вболівальники просто скандували… Щоправда, тоді була дуже гарна традиція, якої немає нині, – на Центральній площі відбувалися збори фанів. Вболівальники обговорювали матчі, обмінювалися враженнями та інформацією. Я навіть нині зустрічаю вболівальників свого віку і навіть старших. Так, усе життя тоді було суворим, але стадіони було переповненими. Фанів було значно більше, просто вони не могли так яскраво показувати себе, як це роблять сучасні уболівальники… 
Валерія ЧОРНЕЙ

З історії буковинського футболу

 Футбол на Буковину завезли австрійці. Перший футбольний клуб заснували на базі Чернівецького університету на початку 1901 року, він називався "Ян", або ДФК (Дойчен Фотбален Клаб). Команда спочатку вивчала правила і тренувалася біля Пруту, де нині стадіон "Мальва". Більшість футболістів була студентами університету та вихідцями із заможних сімей.
 Масовий розвиток футболу і заснування футбольних клубів на Буковині розпочалися 1903 року.
 Протягом 1908-1914 років відбулися змагання-чемпіонати Буковинської ліги, а також низка товариських матчів.
 Після початку Першої світової війни 1914 року на чотири роки припинили спортивні змагання, які почали відроджуватися лише після входження Буковини до складу Румунії наприкінці 1918 року.

Футбольні клуби
на Буковині початку ХХ ст.

Австрійські – "Ян", "Чернфейх­шклуб", "Ягуклуб", "Буковінер", "Айслайферферайн", "Венсклуб", "Вікторія", "Полонія";
румунські – "Спортул", "Мунчіторул";
єврейські – "Гакоах", "Маккабі";
польські – "Сокіл", "Литва";
українські – "Січ", "Довбуш", "Мазепа", "Кармелюк", "Воля".

Буковинське "Динамо"

Влітку 1940 року після приходу радянської влади створили команду "Динамо". Спочатку "динамівці" проводили свої матчі на стадіоні "Маккабі", який був у районі сучасного кінотеатру ім. І. Миколайчука.
1950 і 1952 років команда навіть доходила до чвертьфіналу Кубка України.

Футбольний клуб "Буковина"

1958 року в Чернівцях створили футбольну команду "Авангард". 1965 року команда отримала назву "Буковина".
1982 року під керівництвом Олександра Павленка чернівецька "Буковина" виборола звання чемпіона України.
1988 року "Буковина" під керівництвом Юхима Школьникова вдруге стала чемпіоном України.
1989 року "Буковина" стала срібним призером Другої союзної ліги.
У сезоні 1990/1991 років "Буковина" виборола путівку до союзної Першої ліги.
Після розпаду Союзу "Буковина" потрапила у другу підгрупу Вищої ліги Чемпіонату незалежної України.
У Вищій лізі Чемпіонату України команда виступала до 1994 року.
(За дослідженнями спортивного журналіста та історика Василя Коржевського)