Авто | Нерухомість | Робота
RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець Вхід через ВКонтакте
Головна | Приватні оголошення |Приватні оголошення Тури з Чернівців | Історія успіху | Історія успіху Афіша | Пропозиція тижня | Послуги | Журнал "Давай Одружимось!" |
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Здоров'я | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео | » Новини читачів |
Нині Василь Борисович у свої 92 роки ще почувається непогано: читає без окулярів, вільно пересувається квартирою, але на вулицю виходить рідко. Хоча й треба було б – на столі стос письмових запрошень на зустрічі в школи та різні установи міста.

- Стомився я від самотності: мешкаю один, хоча маю онука та внучку, багато правнуків, – зітхає колишній фронтовик. – Дружина, яка теж воювала, відійшла у вічність 2004 року, один син теж помер, а інший проживає в Канаді, неодноразово запрошував перебратися до нього, він інженер. Та я нікуди не хочу їхати, Чернівці – моє рідне місто, тут спочивають мої найрідніші люди.

Чоловік живе спогадами про минуле, часто спілкується з друзями ветеранами, багато читає військових мемуарів. Каже, що іноді не віриться, що довелося пройти через пекло найбільшої війни.

З "бронею" – на фронт

Василь Смирнов народився в Ярославській області. Після закінчення семирічної школи подався до обласного центру, де влаштувався робітником на шинний завод. У вільний час відвідував планерний клуб – хотів стати військовим пілотом. Та на заваді стала війна.

- Наш завод був єдиним у країні підприємством, яке виготовляло шини для машин та літаків, тому його працівники мали "бронь": їх заборонили брати на фронт, – каже Василь Борисович. – Але було багато добровольців, серед яких і я. Будучи секретарем цехової комсомольської організації, пішов у райком комсомолу, й заручившись відповідною рекомендацією, подався до військкомату. Три місяці навчань – і я опанував кулемет. Нас у вересні відправили під Москву. Погода була сльотава, холодна, у небі висіли повітряні кулі, повсюди протитанкові рови. Маси військ переміщувалися в різні боки, панувала паніка й невизначеність. Наш полк тримав оборону за 20 кілометрів від дороги сполученням Москва – Мінськ. Я пройшов усю війну, але таких лютих боїв, як під Москвою, не бачив. Бо вирішувалося стратегічне питання: будь-якою ціною не дати німцям взяти місто. Крім цього, наші війська були необстріляні.

Під час одного з боїв, 17 вересня, мене в ногу поранив осколок снаряда. Рана була великою, кров цибеніла, а я не знав, що робити. За допомогою гвинтівки СВТ підвівся й пошкандибав кудись. Дорогою мене перестрів якийсь офіцер, перев’язав рану й показав, де шукати медиків. Поранених завантажили на машину, щоби відвезти до госпіталю. Але ворожа авіація почала бомбити дорогу, попереду утворився затор, а позаду колону тиснули хрестаті танки. Водій з переляку втік, заледве потім його знайшли. Одним словом, ми три дні крутилися навколо Москви, доки не потрапили в Подольськ, а потім в Іваново. Далі була Оренбурзька область: із госпіталю мене виписали аж у квітні 1942 року. Воно й не дивно, адже рана була тяжкою – 15х10 сантиметрів.

Парламентарів німці вбивали

Підлікувавшись, Василь Смирнов потрапив на курси молодших лейтенантів в Уфі. Служив заступником командира розвідроти, офіцером зв’язку, а потім опинився під Сталінградом.

- Тут воював із листопада 1942 року по лютий 1943 року, – продовжує Василь Борисович. – Морози були неймовірні, німці будували вогневі точки з трупів як наших, так і їхніх солдатів. Билися за кожний будинок. Але ми вже мали бойовий досвід. Спочатку висилали парламентарів, пропонували фашистам здатися, але ті розстрілювали їх. Зрозуміло, що після цього пощади нікому з фашистів не було. Великі втрати несли обидві сторони. Тут було скупчено величезну кількість військ, навіть кавалерію. Ворожі літаки скидали оточеним дивізіям Паулюса продукти, які потрапляли здебільшого до нас. Німці перебували в жахливому стані, співали: "Кави ковточок, хліба шматочок, й пошвидше б додому.." Після Сталінградської операції нас повели в тил на поповнення: не могли позбутися й вошей. Війна – це не лише кров. Сталінград залишив для мене й приємний спогад: після другого поранення в плече, яке тут отримав, у госпіталі я познайомився з медсестрою Олександрою, яка пізніше стала моєю дружиною.

Брав участь Василь Смирнов і в Корсунь-Шевченківській битві.

- Наскільки мені відомо, цієї битви не мало бути, – каже ветеран. – Вона відбулася тому, що союзники попросили Сталіна пришвидшити наступ, бо на Західному фронті їхні війська зазнавали поразок. Битва ця була тяжкою через відлигу – дороги стали непрохідними, навіть танки грузли в болоті. Згадувати про це – лише ятрити душу.

Моїй частині довелося визволяти всю Україну, форсувати Дніпро: ріка глибока й швидка, багато військ втратили через те, що солдати не вміли плавати, та й оборона у німців була міцною. Не краща ситуація склалася й у Карпатах. Тут нас виручали маленькі монгольські коники, які перевозили провізію та боєприпаси. Зате кожен кущ міг озватися пострілами, адже суцільного фронту не існувало. Шалений опір чинили не лише німецькі війська, а й угорські гонведи. Найзапекліші бої ми мали на Дуклінському перевалі, а потім біля озера Балатон в Угорщині, де наші втрати в живій силі сягнули 80 тисяч військовослужбовців. У Чехословаччині місцеве населення нам допомагало, тут діяло багато партизанських загонів. А закінчив я війну у Відні, де й зустрів звістку про Перемогу. Це свято для мене та моєї родини завжди було і є найдорожчим.

З досьє "МБ"
Василь Смирнов народився в Ярославській області у багатодітній селянській родині.
Після війни опинився у Чернівцях разом із своєю військовою частиною. Невдовзі в чині капітана звільнився в запас, закінчив історичний факультет Чернівецького держуніверситету, працював у фінансових органах.
З 1980 року ветеран на заслуженому відпочинку.
Його відзначено тридцятьома державними нагородами, у тому числі двома орденами Червоної Зірки, орденом Вітчизняної війни першого ступеня, орденом Богдана Хмельницького, медалями "За відвагу", "За оборону Москви", за бої під Сталінградом і за взяття Будапешта. Полковник у відставці Василь Борисович Смирнов одягає їх рідко – коли йде на зустріч із молоддю.
Рейтинг:
(голосів: 1)
11-05-2011, 17:29
Коментарів 0 Переглядів 1184

Теги -
загрузка...
У Чернівцях водії авто з «євробляхами» влаштували пікет під приміщенням ОДА - фото
Учасники акції вимагають знизити ціни на пальне і газ, а також скасувати закон Южаніною про авто з іноземними номерами
На Буковині зафіксували два випадки небезпечної хвороби
У Заставнівському районі зафіксували два випадки сказу
Що відомо про чернівчанина Віталія Онуфрейчука, який загинув на сході
Наразі тіло загиблого направили на експертизу
Популярне Коментують
• Новини
Загадка «хати з левами»: Кум - від Вуйця, чи Дєдушка – від Свата? Блог Мостіпаки
Про головні політичні події в регіоні - у блозі Олександра Мостіпаки
загрузка...
Професійне прання: де шукати хімчистки у Чернівцях (на правах реклами)

Пропонуємо вашій увазі місця, де їх шукати, – хімчистки у Чернівцях.
Відпочинок у Карпатах: садиби та комплекси, які варто відвідати взимку (на правах реклами)

Переглядайте підбір та запам’ятовуйте місця, де можна відпочити взимку
Жорстка вода? Як пом’якшити знають у "Ательє води" (на правах реклами)

Так само як неочищена вода осідає в людських органах, так і на частинах побутової і санітарної техніки вона залишає непоправні сліди. Це значно знижує період її експлуатації.
Передовий Інтернет-провайдер у Чернівцях «Інтелект» турбується про своїх клієнтів та створює приємні миті (на правах реклами)

31.10.18, о 12.00, біля ТЦ "Проспект" Інтернет-провайдер "Інтелект" провів заключну частину акції, а саме розіграш призів серед діючих та майбутніх клієнтів.