«Я дивом досі живий»

Чверть століття тому вибухнув четвертий енергоблок ЧАЕС. Рятувати людські життя в радіоактивну зону тоді вирушили і чернівецькі лікарі. Через отримані дози радіації багатьох із них нині вже немає серед живих. А ті, хто залишився, змушені терпіти приниження й оббивати пороги різних інстанцій, вимагаючи кошти на дорогі ліки чи інше найнеобхідніше. Серед них і Аурел Лук’ян, лікар-кардіолог швидкої допомоги з 36-річним стажем.

"Коли приїхали, волосся стало дибки"

– Перебували ми в Чорнобилі 21 день: у травні й червні. Наша бригада "швидкої" прибула вже на зміну попередникам, – каже А. Лук’ян, ліквідатор наслідків катастрофи. – Була постанова, що ми мали там бути п’ять діб, але на місці все переграли й продовжили термін. Коли приїхали, волосся стало дибки від жаху.

Поселили нас в Іванкові (райцентр – 55 км від Чорнобиля) у лікарні, виокремили палату. Однак ми там мало ночували: виїжджати нашій бригаді доводилося будь-якої години дня й ночі.

Наше завдання було обстежувати потерпілих і евакуйовувати їх. Це величезна трагедія: люди покидали свої рідні домівки і не знали, куди їх везуть. У такій ситуації вони поводилися дуже агресивно: і плакали, і були нервові зриви. Людей із двох осель ми так і не змогли евакуювати, бо вони погрожували вбити нас.
Часто люди не усвідомлювали, яка небезпека їм загрожує. Пригадую виконроба бригади, яка прокладала асфальтну дорогу. Чоловік хотів вислужитися перед партією, кричав, що ми йому заважаємо працювати. Коли я дивився на нього, то бачив, що у людини не залишилося нічого живого – обличчя мертве, це був живий труп. Наступного дня виконроб будівельної бригади помер...

Не лише люди потерпали від невидимої небезпеки. Коли ми їхали до Чорнобиля, бачили на узбіччях мертвих тварин: корів, овець. Ворони ходили по землі без пір’я. Люди їх убивали, бо вони наводили жах своїми страшними криками. Голуби падали просто під час польоту і помирали...

Апарати для вимірювання радіації аж гуділи. Радіація – як промені сонця: в одному місці було чисто, а зовсім поряд – зашкалювало. Коли заїжджали у Прип’ять, де був дороговказ "Чорнобильська атомна станція", вражав сосновий ліс – він увесь обгорів, був жовто-коричневого кольору.

Пригадую, була страшенна спека. Хмари розсіювали за допомогою літаків, щоби не було дощу, адже після нього постійно підвищувалася радіація. Здається, після вибуху на ЧАЕС можна було доповнити таблицю Менделеєва. Там були й сполуки урану, період розпаду якого – тисячі років! Тому коли нині говорять, що хочуть проводити в Чорнобилі екскурсії, мене це шокує. Це безглуздя, просто заробляння грошей на чужому житті та здоров’ї.

"Всі аналізи та документи знищили"

– Заїжджаючи у 30-кілометрову радіаційну зону, одягали робочу форму: спеціальні комбінезони, маски, капюшони. Були визначені контрольно-пропускні пункти, де ми приймали душ і переодягалися у нову форму. Але, правду кажучи, там був хаос. Ширилися чутки, що нам дають горілку. Це неправда, – стверджує чоловік.

За словами Аурела Васильовича, все було непродумано. Харчувалися ліквідатори аварії за власні кошти. Була їдальня, де можна було поїсти безкоштовно, але через свою роботу вони ніколи туди не встигали, а індивідуально там нікого не годували. Давали настоянку йоду, а потім її припинили приймати.

– У Чорнобилі постійно відчував жахливу сухість у роті, запаморочення. Пригадую, коли повернувся додому, мої сусіди боялися до мене доторкнутися, навіть потиснути руку, – каже Аурел Лук’ян. – Люди не розуміли, що так радіація не передається. Повернувшись додому, хворів протягом двох місяців на променеву хворобу. А діагноз мені встановили ГРВІ, гострий бронхіт з астматичним компонентом. Усі аналізи та документи знищили – я їх не отримав, а там були зміни у крові, які свідчили про променеву хворобу.

Однак Бог подарував мені життя. Я дивом залишився живий: мав інсульт та інфаркт, пережив клінічну смерть, нині хворію на бронхіальну астму. Пережив операції на коліні, сечовому міхурі, нирці і на гомілковостопному суглобі, який і нині не можу реабілітувати.

Я сам лікар, тому знаю, що існують хвороби, які ніколи не виявлятимуться, якщо їх не провокувати. Радіація – чинник, який викликає приховані недуги. Серед моїх колег, які теж побували у Чорнобилі, 15 уже немає серед живих. А помирали вони найчастіше від раку щитовидної залози, легень, органів травлення, сечостатевої системи. Багато хто після Чорнобиля мав інсульти, інфаркти. Ті ж, кому пощастило дожити до цього часу, мають важкі недуги, потребують дорогих ліків, на які не завжди вистачає коштів.

"Нас "футболять" інстанціями"

–І саме тому нам потрібна допомога влади. Нас намагаються постійно дискредитувати, принизити, зняти всі привілеї. Наприклад, я від жовтня минулого року чекаю на рішення щодо підвищення пенсії, адже пенсія чорнобильця – мізерна, приблизно 600 гривень. Подавав до Шевченківського суду, де постановили, щоби мені негайно перерахувати пенсію. Однак, оскільки у бюджеті немає передбачених коштів, документацію переслали до Львова, а звідти – до Вінниці, а інший примірник нібито надіслали мені, але на адресу, де я ніколи не проживав. Таким чином документи я отримав через два тижні, а це вже було пізно для оскарження. Не розумію, як трактувати ці маневри. І я не один такий, нас багато. Нас "футболять" з однієї інстанції в іншу.

Хотів би звернутися до влади. Прошу, якщо у цих людей є Бог у серці, щоби поставилися до нас із розумінням і дали компенсацію за життя, адже багато серед наших не дочекалися...

У зв’язку з мізерною пенсією у свої 64 роки змушений працювати, адже на 600 гривень не проживеш. Щоправда, роботу свою люблю – уже 36 років працюю на станції швидкої медичної допомоги. Однак останнім часом мені дуже важко, адже став інвалідом (тягну ногу), до того ж, постійно скаче тиск.
Чорнобиль – чорна сторінка нашого життя. Не знаю, чи доживу до завтра. Однак я все-таки оптиміст: вірю, що все буде добре і тішуся, що поки що можу допомогти іншим.
Леся Токарюк

У зону відправили
24 бригади "швидкої"

Отто ГЕЛЕЙ,
заступник головного лікаря станції швидкої медичної допомоги, учасник ліквідації аварії на ЧАЕС:

Третього травня 1986 року в зони радіоактивного забруднення (Чорнобильський та Іванківський райони Київської області) із Чернівецької міської СШМД направили 24 лікарські виїзні бригади швидкої допомоги з 54 фахівцями різних профілів, у тому числі
16 лікарів, 18 середніх медичних працівників та 20 водіїв. Бригади "швидкої" виїжджали на своїх санітарних автомобілях, укомплектованих медичним устаткуванням, апаратурою й медикаментами.
Працівники виїзних бригад під час відрядження цілодобово перебували у готовності виїхати на виклик будь-якої години доби. Спали, не роздягаючись, на жорстких тапчанах без постільної білизни. Харчувалися у сільських їдальнях або всухом’ятку. Вдень спочатку допомагали евакуйовувати населення, потім виїжджали до самоселів, які поверталися в радіаційно забруднені села, надавали їм медичну допомогу та вивозили їх.
У 29 працівників СШМД виявили захворювання, пов’язані з перебуванням у радіаційно забруднених зонах. За 25 років у вічність відійшли 15 колишніх працівників станції, у тому числі повний склад двох бригад, які у травні 1986 року перебували в радіоактивних зонах.
Досі працюють 11 фахівців, які брали участь у ліквідації аварії на ЧАЕС 1986 року".