«Моя родина – це те, задля чого я живу»

"Це дуже розумна жінка, чудова вчителька. Людина – неймовірна! Добра, усміхнена і до дітей має підхід". Саме так характеризують колеги вчительку історії та правознавства Чернівецького ліцею №1 Олену МАЙДАНИК. Протягом року Олена Геннадіївна перемогла тричі: спочатку – у міському конкурсі "Вчитель року", потім в обласному, і ось днями її визнали переможцем Всеукраїнського конкурсу у номінації "Історія".

Під час розмови з Оленою Геннадіївною я відчула, що мені хотілося би бути ученицею такої вчительки.

"У державі дуже багато талановитих людей"

– Пані Олено, чи важкою була підготовка до конкурсу?

– Психологічно важко – протягом короткого часу треба було опрацювати велику кількість інформації. Ми писали кон­-
трольні роботи, розробляли концепцію олімпіади. А потім треба було провести урок на тему, обрану жеребкуванням. Мені дісталася тема "Гетьманщина кінця ХVII – початку ХVІІІ століть". Це той період, коли гетьманом став Іван Мазепа. При викладі таких тем дуже важливо не формувати у дітей відчуття упередженості. Бо дуже легко когось затаврувати або, навпаки, зробити героєм. Вважаю, що вчитель не має права нав’язувати учням свою думку. Він лише повинен пояснити дітям, що людина, особливо такого рівня, як Іван Мазепа, ніколи не діє спонтанно. Усі його дії зумовлені певними причинами – політичними, історичними, навіть психологічним станом. Бо той самий Мазепа – це не лише політичний діяч, а ще й людина. Тому один з етапів уроку був присвячений тому, що ми з учнями за допомогою свідчень сучасників Івана Мазепи намагалися сформувати його історичний портрет – відтворити зовнішність, рівень освіченості, описати його як політичного діяча та чоловіка. Важливо, щоби діти відчували, що не хтось їм запропонував свій погляд, а вони самі сформували свою думку.

– Як гадаєте, завдяки чому саме вас визнали найкращою?

– Не вважаю себе найкращою. Просто форматом кон­курсу передбачено лише одне перше місце. Та взагалі у державі дуже багато талановитих людей. Я була вражена, скільки в Україні небайдужих молодих фахівців, які чогось хочуть, щось шукають. І це вселяє віру у те, що нам все-таки вдасться щось змінити на краще. Тільки треба, щоби держава підтримувала галузь освіти. Бо без медиків та педагогів людина не може обійтися.

"Учні не повинні абсолютно всі любити історію або мене"

– Ви вимоглива вчителька?

– Так. І "двійки" ставлю. Бо вважаю, що людина у житті повинна пережити різні моменти. Коли діти бачать, що учень, який зазвичай не надто добре вчиться, підготувався й отримав за урок найвищий бал, і навпаки, відмінник заробив "двійку", у них з’являється віра, що їхні зусилля будуть гідно оцінені. Крім того, я ніколи не вимагаю більше, ніж даю. Взагалі намагаюся не ототожнювати дитину й навчання. Розумію, що учні не повинні абсолютно всі любити історію або мене. Для того, щоби мене любити, є родина. Просто школярі мають розуміти, що ми тут для того, щоби спрямувати їх у життя.

– До речі, про родину. Що для вас на першому місці – робота чи сім’я?

– Моя родина – це те, задля чого працюю, задля чого живу. Роблю все для того, щоби усміхалися мої чоловік і дитина. Хочу, щоб і учні розуміли – може змінитися робота, але родина – це те, куди вони будуть повертатися з усіма проблемами й бідами. Тому мене найбільше буде тішити те, що мої учні відбулися як гідні чоловіки та дружини, матері.

– А як ви відпочиваєте?

– Навесні люблю гуляти вулицями, спостерігати, як розпускаються листочки, розцвітають квіти. Восени іноді їздимо з друзями на природу, смажимо шашлики. А ще обожнюю читати. Окрім фахової літератури, часом люблю почитати щось простеньке, що не спонукає до роздумів. Але щоб обов’язково з щасливим за­-вершенням! 
Галина МАРКІВ