Як «турист» просив у чернівчан грошей і манної каші

До Чернівців я потрапив вперше – і це місто почало мене дивувати вже з вокзалу. Велична споруда зі статуєю богині Іриди, мабуть, покращує настрій усім гостям столиці Буковини.

Перша інформація про Чернівці, яку я прочитав, була про те, що щодня, долаючи 126 східців вежі міської ратуші, нагору підіймається сурмач у народному вбранні. Рівно о 12.00 з балкона вежі він виграє на трубі мелодію "Марічки" на всі чотири сторони міста. Чомусь стало дуже шкода цього сурмача, який самотньо грає мелодію на 50-метровій вежі.

Шукаючи карту міста, трішки заблукав, але навіть радий, бо натрапив на туристично-інформаційний центр міста Чернівці, який засновано міською радою. Путівники на п’яти мовах, карти, схеми маршрутів, інформація про тематичні екскурсії, книги про Чернівці та область – цього інформаційного матеріалу було вдосталь.

"Тест на доброзичливість"

Мав спробу поспілкуватися з міліціонером англійською, але натрапив на якогось поліглота, який почав розповідати мені про цікавинки Чернівців, але із цього тексту я зрозумів лише половину, тому, почервонівши, подякував і "зробив ноги".

– Знаю німецьку краще, можливо цією мовою вам розповісти про Чернівці? – запитав навздогін правоохоронець.

"Випробовував" на чуйність чернівчан проханням дати телефон, щоби зателефонувати. Сам не знаю чому, але ноги привели до чотирьох симпатичних дівчат, які відпочивали на лавці. Вони довго шукали телефон, вирішуючи, чи варто давати незнайомцеві зателефонувати. "Кажіть номер телефону, а я наберу і поговорите з моїх рук, – сказала дівчина (пізніше дізнався, що її звати Христинка). – Бо всяке буває".
Потім вирушив "клянчити" у перехожих дві гривні на проїзд для бідного туриста.

Спочатку натрапив на таксистів – вони взагалі не мали грошей для туриста.

І тут сяйнула майже геніальна думка – треба просити у бабусь! Якраз у кутку сиділи двоє чудових бабусь.

– Бери ось три гривні – буде на проїзд ще й тролейбусом (!), – сказала літня чернівчанка. Тут я розчулився і повернув гроші бабусі, розповідаючи про проект "Інше місто".

"Дєвочкі у нас свої"

У четвер, під виглядом організатора приїзду відомого артиста зі свитою, я обходив готелі Чернівців. З’ясував, що "люкс" можна зняти за ціною від 390 гривень. А найдорожчі, "президентські" апартаменти, обійдуться майже у дві тисячі за добу.

– Цей номер ми здаємо і приїжджим, але коли приїжджає Іво Бобул, то поселяється саме в цьому номері, – розповіла співробітниця одного з готелів. – Тут його костюми, стилізовані гітари та музичні речі. Ось ліжко яке велике – адже Іво Бобул немаленький. Крісла також масивні.

Коли в одному з готелів підійшов до працівника і запитав про "дєвочєк", то почув:

– Воно то і можна, але чого їх шукати, коли вони тут. У нас же все серйозно – тут свої, надійні й перевірені є.... У районі – 200 гривень і вище.
У п’ятницю обходив кафе – шукав манної каші. Манки не зварили, зате пригостили місцевим ексклюзивом – банушем із бринзою та шкварками, смачною кавою та фірмовими пиріжками.

Провинився –
іди до печери

Більшість опитаних чернівчан порадила мені оглянути резиденцію буковинських митрополитів як основну пам’ятку Чернівців. Але не все виявилося так просто.

"Вхід за студентським квитком, якщо турист – вхід платний", – зупинив мене охоронець. Заплатив за вхід, а потім ще й за екскурсію.

– Митрополичий палац знаходився у центральному корпусі. Ось цей купол домашньої церкви митрополита досить цікавий своїм хрестом – він об’ємний і завжди здається, що він розвернутий до вас. Як нині сказала би молодь – 3D-зображення, – розповіла екскурсовод.
У парку за резиденцією сподобався грот, у який, за легендою, саджали студентів, які провинилися, і з якого є підземний хід.

У музеї побачив зорі

У вихідні оглядав музеї міста. Всі не оглянув – для цього потрібно тиждень ходити лише цими культурними закладами. У музеї Юрія Федьковича сподобалися старовинні цимбали, колекція ручок-пер із чорнильницями та друкарська машинка "Мерседес".

У Художньому музеї побачив рідкісну ікону про Єрусалим, яких у світі лише три. Сподобалося полотно про Страшний Суд із зображенням покарань за різні гріхи.

Також запам’ятався кістяк синього кита (таких два в Україні) в зоологічному музеї ЧНУ.

У музеї архітектури і побуту, сам не знаю чому, але чомусь поліз у напівземлянку. Там посередині стояло якесь ліжко із сіна й у кутку горіло вогнище. Диму було так багато, що я вже нічого не бачив і почав задихатися. Рвонув убік і ледь не розвалив головою всю цю споруду – вдарився чолом в одвірок, аж зорі побачив. Виявилося, що працівники так опалюють цю будівлю, адже у ній дуже вогко.

– Це бабинець, а ось там чоловіки були, – розповіла співробітниця, показуючи на церкву.

– Тобто чоловіки і жінки в церкві перебували окремо?

– Ну, так, звісно. Навіть нині так часто трапляється в сільських церквах.

У музеї сподобалося – вже травичка милувала зеленню, співали пташки, цвіли квіти…
Вирішив, що обов’язково завітаю до Чернівців ще раз, уже з друзями.
Далі буде... 
Денис СКРИЛЬ