Німець, який став гуцулом

Маріо Грюневальд, 51-річний громадянин Німеччини, колись навіть подумати не міг про те, що опиниться в Карпатах, ходитиме на полонину, коситиме сіно й поратиметься біля свиней і худоби, як справжній гуцул. Нині він у селі Рижа, присілку Путили, своя людина. Щоб у горах мати такий авторитет, потрібні неабиякі здібності й характер.

Закохався так,
що покинув батьківщину

Маріо народився недалеко від Дрездена. Закінчив технологічний інститут у Берліні. Інженерна освіта та технічний хист дозволили Грюневальду непогано заробляти.

– 1996 року заснував фірму, яка займалася продажем інтер’єрних картин для офісів і торговельних закладів. Починали з нуля, а наприкінці року вже мали мільйон марок.

Але якщо бізнес стартував вдало, то сімейне життя не вдалося: із дружиною-словачкою Грюневальд прожив десять років. Народилися син і дочка, із якими він підтримує тісні стосунки і нині. А якось Маріо поїхав із друзями до Польщі, де й зустрів свою Марічку Прилипчан. І закохався так, що заради неї покинув батьківщину й приїхав на Гуцульщину. У жінки теж перший шлюб не вдався, виховувала сина.

– Вперше в Україну приїхав 1998 року до свого товариша Степана, із яким ми разом працювали, і який родом із Заставни. Мене вразила гостинність буковинців, щирість і відвертість у спілкуванні, чого не скажеш про німців. Раніше вважав, що немає українців, лише одні росіяни. Єдине, що не сподобалося, це те, що тут вбиральні надворі. Тепер дивує інше. Наприклад, у чернівецьких супермаркетах сучасні вбиральні, але деякі відвідувачі запросто можуть стати на унітаз ногами замість більш природної пози.

Гуцули неабияк здивувалися, коли Марія Прилипчан привезла додому чоловіка-німця. Не вірили, що той житиме тут. Адже приїхати в бідний гірський закуток, де майже всі харчі завізні, а праця тяжка й невдячна – треба мати сміливість або авантюрний характер. "Трохи побуде та й втече!" – міркували горяни.

– Я очманів від гірських краєвидів і чистого повітря, – каже Маріо. – Вважав, що тут можна лише відпочивати. Однак треба було щось робити: косити сіно, рубати дрова. Хитрі гуцули придивлялися до мене, підсміюючись. А коли побачили, що німець навчився навіть копиці класти та драбину робити чи косу виклепати – подобріли й побраталися.

"Люблю поніжитися на печі – це така романтика!"

– Маріо, чи сподобалася вам гуцульська кухня?

– Так, особливо бринза. Молоко й сметану не вживаю, бо ці продукти набридли мені ще в дитинстві: мама силоміць змушувала їх споживати. Люблю вареники, сало, копченину, дичину, хоча полювати на звірину не можу – жаль її, а ще рибу, ягоди й гриби. Готую й сам, це для мене відпочинок. А ось борщ не моя страва, бо не подобається червоний буряк. Самогон рідко вживаю, більше пиво, коньяк чи віскі. Коли приїхав сюди, запросили нас із Марією на весілля. Гуляли три дні. Гадав, що помру. Відтоді таких застіль уникаю. Люблю поніжитися на печі – це така романтика! Я не нудьгую навіть взимку, бо маю Інтернет та інтелектуальну працю, адже підтримую ділові стосунки з тими співвітчизниками, які ведуть бізнес в Україні. Найгірше те, що не маю тут із ким поспілкуватися німецькою мовою, адже до батьків та сестри до Німеччини навідуюся лише чотири рази на рік. Добре володіють німецькою старі чернівчани. Але таких людей залишилося небагато. Також вільно володію англійською мовою.

– Проживши стільки років в Україні, відчули зміни на краще?

– На початку хотів навіть повернутися назад до Німеччини. Хотів налагодити звідси експорт деревини та пиломатеріалів, дерев’яних будиночків. Але задум провалився – на кожному кроці корупція. А ще непунктуальність і брехливість тутешніх чиновників. Хотів ще побудувати готель для туристів, але через фінансову та економічну кризу довелося цю ідею відкласти – тепер втілюватиму її у життя. Нині трохи легше. Міліція теж на дорозі не прискіпується безпідставно. Менше крадуть і ліс. А не подобається мені те, що тут багато святкують. Причому, іноді навіть не знаючи, що за свято. Молоді люди, якщо хочуть заробити, то роботу знайдуть, було би бажання.

Нині Маріо Грюневальд разом із братом дружини та її сином монтують сонячні батареї в одному з орендованих приміщень на вулиці Рівненській у Чернівцях: німецькі бізнесмени готові вкласти в розвиток альтернативних джерел енергії на Буковині мільйони євро.

– Маріо неодноразово був представником різних німецьких фірм в Україні, – розповідає його дружина Марія Іванівна. – Він людина відповідальна й надійна. Ми трохи мешкали у Львові. Привезли нам меблі. Приходжу додому, а мій чоловік сидить у комп’ютері: запитую, чому не розкладає їх. А він каже: "Комп’ютер зараз мені покаже, що де має бути!" Трапляється, що й "вибухає", коли наготує їсти, а ми з батьками відмовляємося, бо піст. Але швидко відходить. А готує чудово, особливо м’ясні та рибні страви. Коли у селі храмове свято, готує навіть для священиків, які приїжджають правити до нас службу Божу. Брат Василь навчив його косити, рубати дрова. Маріо побудував другий сарай, завів свиноферму, утримували по четверо корів, овець. Торік організував сусідів і зашутрували кілометровий відрізок грунтової дороги. А як їде джипом і бачить, що на дорозі стоять діти чи літні люди, обов’язково підвезе. Ніколи не було й такого, щоби не привіз моїм батькам гостинців. Мої односельчани його дуже поважають, не лише тому, що вивчив українську мову й гуцульську говірку та коляди. Його називають не інакше як гуцульський німець.
Василь Гринюк