«Найсвітліші спогади мого життя – рідне село»

Перший космонавт України Леонід Каденюк на свій 60-річний ювілей приїхав до мами в село Клішківці на Хотинщині. Разом із ним сюди навідалися двоє його братів – Володимир та Сергій. 88-річна Ніна Андріївна не могла натішитися своїми синами. Додому Леонід Каденюк навідався лише на день. Та, незважаючи на обмаль часу, погодився поспілкуватися з кореспондентами "МБ". Космонавт зізнався, що не любить гучно відзначати ювілейні дати. Зазвичай робить це у сімейному колі.

"Досі бігаю по десять кілометрів"

– Леоніде Костянтиновичу, ви зовсім не виглядаєте на свої ювілейні 60… Як вдалося зберегти таку спортивну форму?

– Мої знайомі теж часто запитують у мене про це і кажуть, що виглядаю на 40 (сміється, – авт.). Хоча насправді мені не 60 років, а… понад сто. Бо коли я був пілотом-випробувачем і займався космонавтикою, рік стажу йшов за два. А що так молодо виглядаю, то, напевно, далася взнаки багаторічна підготовка до польоту в космос, де спорт був одним із найважливіших складових. До того ж, я ніколи не палив, нечасто вживаю спиртне. Можу випити келих доброго червоного вина або чарку горілки – не більше. Досі бігаю вранці чотири дні на тиждень по десять кілометрів. Якось без проблем пробіг 20 кілометрів менше, ніж за дві години. Любов до спорту мені прищепив ще батько.

– Батьківська хата вам дуже дорога, якщо приїхали сюди на ювілей?

– Для мене це найкраще місце – і не лише на землі, а й у Всесвіті. Найсвітліші спогади мого життя пов’язані з рідним селом. Коли приїжджаю сюди, згадую дитинство. Як пас корову з братами, ганяв футбол на вигоні, навчався у школі. У саду ще є дерева, які я сам посадив. А цей горіх на подвір’ї посадив мій батько, коли спорудив хату. Він ріс разом із нами – його трьома синами. А потім старів разом із нами.

"Я довго йшов до своєї мрії"

– Якось ваша мама розповідала, що вам навіть дописали рік, щоби ви змогли вступити до авіаційного училища?

– Було таке. Мені тоді виповнилося лише шістнадцять, тому до училища не приймали. І мама допомогла мені дістати довідку, де мені дописали рік. Хоча вона дуже не хотіла, щоби я літав, боялася за мене. А я ще з дитинства хотів стати пілотом. Тоді над нашим селом пролітало багато реактивних літаків. Я пас корову, лежав у траві та мріяв, що теж колись підіймуся в небо. А коли в квітні 1961 року дізнався про політ Юрія Гагаріна, почав марити космосом. Моя мрія здійснилася аж 1997 року. Тож я досить довго йшов до неї. Треба було дуже багато працювати.

– У космосі було страшно?

– Було неймовірно цікаво. Хоча, звичайно, відчувалася прихована напруга, що може трапитися щось непередбачуване. Адже це все-таки космос, де швидкість корабля надзвичайно велика. Ця напруга була і тоді, коли працював пілотом-випро­бувачем. Якось на висоті 50 метрів мені треба було виконувати політ на швидкості 1200 кілометрів на годину. Це білязвукова швидкість. У літаку ніби почувався спокійно. А коли спускався на землю, відчув, що трясуться коліна. Лише тоді промайнула думка, що не встиг би капультуватися під час аварії. Але під час складних польотів, тим більше в космосі, завжди відчував велике задоволення і професійну цікавість. І жодного разу не пошкодував, що займався такою небезпечною для життя справою. Навпаки, пишався цим.

– Підтримуєте зв’язки зі своїми друзями-космонавтами, з якими літали в космос?

– Так, через електронну пошту. Інколи телефонуємо одне одному. Вони приїжджали до мене в Клішківці, були в цьому дворі. Ці космонавти дуже прості люди. Японець Такао Дої збирав горіхи на подвір’ї, лускав і їв. Калпана Чавла фотографувалася з моєю мамою на порозі хати. Через три дні буде вісім років, як вона загинула разом із Крісом Хасбендом у тому ж кораблі, на якому ми літали. Для мене це дуже велика втрата.

– Чи запрошували вас на роботу за кордон?

– Пропозиції були. Але хіба з України поїдеш? Я прив’язаний до цього місця. І мама тут.

– Поки що ви залишаєтеся не лише першим, але й єдиним космонавтом України. Коли зможе полетіти в космос наступний українець?

– Для цього потрібно два фактори – політична воля керівництва держави і фінансування. Поки що в нас немає ні того, ні іншого. І незрозуміло, коли з’являться. Хоча зовсім нещодавно йшлося про політ українця з росіянами. Я навіть їздив до Москви щодо домовленостей з приводу цього польоту. Але це питання потрібно вирішувати не на рівні керівників космічних відомств, а на рівні президентів.

– Відсьогодні ви вже заслужений пенсіонер. Чим будете займатися?

– Я пенсіонер лише на папері. Насправді роботи дуже багато. Я радник прем’єр-міністра з питань авіації і космонавтики, член колегії Національного космічного агентства України. Крім того, почесний професор і член наглядових рад декількох вузів. Багато зустрічаюся з школярами, студентами, вченими.
Надія БУДНА

З досьє "МБ"
Леонід КАДЕНЮК – перший космонавт незалежної України, генерал-майор, Герой України. 28 січня 1951 року народився в Клішківцях на Хотинщині у сім’ї сільських вчителів.
Закінчив середню школу зі срібною медаллю.
Вступив до Чернігівського вищого військового авіаційного училища.
1976 року його відібрали до загону радянських космонавтів.
1989 року закінчив Московський авіаційний інститут.
1995 року його відібрали до групи космонавтів Національного космічного агентства України.
1997 року виконав космічний політ на американському кораблі "Колумбія". Нагороджений орденом "За мужність" І ступеня.