Коли одягаєш 300-літню буковинську сорочку, відчуваєш неймовірну енергетику. Лляна тканина приємна на дотик. Відразу розумієш, чому в давнину дівчата вміли вишивати і ткати – так вони розкривали свою внутрішню красу…
Давній одяг кореспондент "МБ" приміряла у селі Стрілецький Кут Кіцманського району. Буковинка Галина ЯКОВИЧ відшукала цей одяг у скринях селян і представила у кімнаті-музеї "Берегиня". Діє кімната-музей на території дитячого садочка.
У кімнаті-музеї на стінах – глиняний посуд, ткані рушники, ікони. У кутку – макет давньої печі, на якій стоять старі горщики, дерев’яні ложки... Поряд – стіл, вкритий 200-літньою скатертиною. На столі – різні обереги.
Біля скрині старожила просиділа декілька годин
У центрі кімнати – давня скриня. У ній одяг, якому 100-200 років. Над скринею висить ще давніший одяг – жіночі 300-літні сорочки. Вони прикрашені візерунками із червоних, білих і чорних ниток. Кожна сорочка – біленька й у добротному стані.
– Чому ця сорочка пролежала 300 років і так гарно виглядає? – запитуємо.
– Бо вона зроблена із чистого льону. А щоб одяг був біленьким, його золили, – пояснює Галина Василівна. – Люди були здоровими від такого натурального одягу.
Сорочки Галина Василівна вишукує на горищах. Старенькі люди знають про кімнату-музей і вже самі запрошують жінку до себе.
– Одного разу мене запросила односельчанка, і я просиділа на її горищі біля скрині з одягом декілька годин. Стільки там цікавого! – каже пані Галина.
Біля жіночих сорочок висить чоловіча сорочка 1800 року. Вона також добре збереглася. Такий одяг важко не помітити. Не дивно, що він привернув неабияку увагу чернівчан під час фестивалю Маланки. Стрілецькокутська Маланка прибула у 100– і 200-літньому одязі, і це викликало серед глядачів неабиякий ажіотаж.
"Усюди зі мною – портрет Шевченка"
У музеї – вишитий портрет Шевченка. Це робота приблизно 1930 року.
– Портрет вишила моя бабуся Ганна Палійчук, – розповідає Галина Якович. – Сама я зі Снятинщини, у нас дуже шанують Кобзаря. Цей портрет Шевченка завжди зі мною. Моя бабуся вишила три такі портрети. Один із них подарували у Санкт-Петербург, ще один передали у Канаду. Ще багато років тому українці з Канади визбирували старі українські речі, одяг і складали у свої родинні колекції, музеї. А ми тут, в Україні, прийшли до цього набагато пізніше. Дехто і досі не усвідомлює, що давнє буковинське треба берегти…
Окремо у музеї представлено колекцію буковинських хустин.
– Кожна квіточка на хустині – наша рідна, українська, – наголошує пані Галина. – Одна із хустин – це вінчальне покривало нашої односельчанки, пані Тащук. Ми ще років п’ять тому святкували її 100-річчя, і тоді вона заповіла хустину музею. Нині її вже немає з нами, але музей береже її подарунок.
Валерія Чорней
