Буковинців у Мілані об’єднав православний храм

У центрі Мілана, неподалік замку Кастелло Сфорцеско, знаходиться православна церква святих Сергія Радонезького, Серафима Саровського і Вікентія Сарагоського. У храмі збирається багато людей, зокрема вихідці з Буковини й Чернівців. Це люди, які вже багато років живуть в Італії і хочуть зберегти свої духовні традиції.

У грудні храм відсвяткував 30-ліття. Кореспондент "МБ" зв’язалася з колишньою чернівчанкою, яка живе у Мілані. 31-річна Ольга Волошина розповіла про своє італійське життя і про те, як храм єднає навколо себе вихідців із Буковини.

"Всю ніч у храмі співали колядки"

У грудні 2001 року Ольга виїхала до Італії. Там її уже чекав чоловік, який виїхав на рік раніше. Нині жінка – співзасновниця невеликої фірми з прибирання та дрібного ремонту, а чоловік працює у будівельній фірмі. Спочатку в Італії було важко – через незнання мови, відмінності в менталітеті. Та й жити на перших порах довелося, як у піонерському таборі. В одній кімнаті перебувало четверо-п’ятеро людей. Коли жінка отримала документи, життя налагодилося, з чоловіком почала винаймати квартиру. До речі, більшість італійців і самі живуть в орендованих квартирах.

– Там, у Мілані, я побачила багато українців. Не повірите, але переважно це люди з Чернівців та Буковини, – розповідає пані Ольга. – Спочатку ми знаходили одне одного і зустрічалися на стоянці, куди приїжджають автобуси з України. Однак із часом я дізналася про православний храм і почала знаходити земляків там. Це дуже прекрасно – у храмі, де божественна атмосфера, зустрічати рідних людей.

Наш храм завдяки зусиллям отця Дмитра й отця Феофіла – не просто церква, а другий дім. Після літургії на свята організовують трапезу, чаювання, зустрічі з молодятами. Також нам пропонують велику кількість паломницьких поїздок.

– До храму вперше прийшла чотири роки тому, – пригадує Ольга. – Потім святили ми паску, а далі почала заходити частіше, щоби просто запалити свічку. Тепер приходжу до храму щотижня. Таких людей, як я – багато. Усі дуже дружні, допомагають одне одному. Серед парафіян – і колишні моделі, й успішні підприємці, інженери, бухгалтери, лікарі. Легко, коли люди допомагають одне одному. Наші священики нам, як рідні.

У храмі святкуємо всі православні свята, а також дні народження священиків і парафіян. На Різдво, наприклад, накривали стіл і всю ніч співали колядки…

– Чудова атмосфера у храмі і це при тому, що священики – італійці, а паства – багатонаціональна, – зауважує Ольга Волошина. – До церкви приходять росіяни, грузини, серби, білоруси, молдовани. "Євангеліє" і "Апостол" читають під час Літургії тричі – старослов’ян­ською, італійською та молдовською мовами.

Приїжджають до храму й українські священики. Цієї події ми чекаємо з великим нетерпінням. Владика Онуфрій добре знайомий з нашими ігуменом Дмитром та ієромонахом Феофілом …

Храм виник завдяки православному міланцю

30-літню історію храму описав дослідник Михайло Талалай. Відтак знаємо, що побудова церкви у Мілані відбулася завдяки особистій ініціативі православного міланця отця Димитрія (Фантіні). Лікар за професією – спеціаліст з ортопедії й травматології – був полонений красою православ’я під час туристичної поїздки до Росії, особливо – під час відвідування Свято-Сергіївської лаври. Тоді у нього й виникла думка про заснування у Мілані православної громади.

Після безрезультатних звернень до різних світських і релігійних інстанцій отець Димитрій узяв в оренду приміщення на Віале Трой, у тому ж будинку, де жив сам (колись приміщення використовували для комерції).

Одну з кімнат переробили під церкву, причому більшу частину ікон написав сам Димитрій. 10 листопада 1985 у храмі відбулася перша Божественна літургія.

Михайло Талалай зауважує, що святом для громади стало відвідування храму в травні 1987 року преосвященним Серафимом. У суботу, 16 травня, Владика освятив церкву за чином освячення домового храму, а 17 травня провів першу архієрейську літургію.

Італійці, православні за вірою, були відкриті до віруючих будь-яких національностей, і в громаді храму з’явилися росіяни, українці, серби, греки, болгари. З початку 1990-х років склад громади істотно розширився, що пов’язано з хвилею еміграції.

Михайло Талалай зауважує, що у червні 1996 року з колишнього тісного приміщення на периферії Мілана храм переїхав у прекрасну капелу святого Вікентія. Це центр Мілана. Історичне оздоблення капели доповнили іконостасом та іконами (ікони для церкви пишуть дві російські художниці). У храмі є просторий зал, де тепер влаштовують спільні трапези, заняття недільної школи.

З переїздом православної церкви на нове місце до її титулування додалося ім’я Святого Вікентія, якому присвячено капелу. 
Валерія Чорней

Адреса храму для туристів і паломників
Храм розташований на вулиці Віа Джуліні на перехресті з Віа Порлецца (Via Giulini, angolo Via Porlezza) неподалік замку Кастелло Сфорцеско (Castello Sforzesco).

Як дістатися
 Пішки: до церкви легко дістатися від площ Піаццале Кадорна (Piazzale Cadorna), Піацца Кордузіо (Piazza Cordusio) або Ларго Кайролі (Largo Cairoli).
 Метро: можна сісти на червону лінію M1 зупинки "Кайролі" (Cairoli) або "Кордузіо" (Cordusio). Можна також доїхати зеленою лінією метро M2, зупинка "Кадорна Ферровіе Норд" (Cadorna Ferrovie Nord).
 Трамваєм: рейси №№1, 2, 14, що проходять через площу Піацца Кордузіо (Piazza Cordusio).
 Потягом: якщо ви приїжджаєте з-за меж Мілана потягом "Ферровіе Норд делла Ломбардія" (Ferrovie Nord della Lombardia), ви прибудете відразу на станцію призначення: "Мілано Норд Кадорн "(Milano Nord Cadorna).