69-річний чернівчанин Василь Палагнюк, директор Чернівецької спеціалізованої дитячо-юнацької школи олімпійського резерву зі стрільби з лука, видав книгу про шість поколінь своєї родини. Щоби зібрати матеріали, чоловікові довелося поритися в архівах, погортати церковні книги і поїхати аж до Канади. Там він відшукав своїх двоюрідних братів і сестер, із якими не бачився та не спілкувався майже півстоліття. Авторові книги вдалося скласти родове дерево зі 150 родичів, 125 із них мешкають у Канаді, а 25 – на Буковині.
– В історії моєї родини відбилася історія всієї нашої країни, – переконаний Василь Палагнюк. – Із часом стираються в пам’яті обличчя рідних. Я вирішив зберегти згадку про мою родину в своїй книзі. Присвятив її онукам Ігореві та Олександрові, а також юним канадським родичам, відірваним від рідної землі. Щоби не забували, хто вони і звідки…
"Племінниця написала, що хоче бути українкою"
Свою "Родову книгу" Василь Палагнюк приніс до редакції. "Я сам набрав усі матеріали на комп’ютері, відредагував та упорядкував їх. Лише тверду обкладинку мені зробили в одному видавництві, – розповів чоловік. – Текст переклав ще й англійською мовою, бо не всі мої родичі в Канаді вміють читати українською. Все це обійшлося мені у 800 доларів. Видав лише 15 екземплярів книги, вісім із яких відправив за океан. Після цього отримав лист від юної племінниці, яка знає лише англійську. Вона написала, що хоче бути українкою, як її дідусь та бабуся, й обов’язково вивчить українську мову".
Родина Палагнюків походить із Кіцманя. "У моїх діда Івана і бабусі Василки було дев’ятеро дітей, – пригадує Василь Георгійович. – П’ятеро з них на початку ХХ століття виїхали до Канади. Там вони завели сім’ї, у них народилася 21 дитина, пізніше – понад 100 онуків та правнуків. Коли батьки ще були живими, брати і сестри листувалися між собою. А коли мами і тата не стало, зв’язки втратили. Ми не знали, що з ними, а вони – що з нами. Я подумав, що зникає така велика родина. А в Канаді проживають мої двоюрідні брати і сестри, яких ніколи не бачив. І я почав розшукувати їх.
Неодноразово надсилав листи за старими адресами українською та англійською мовами, але відповіді не отримував. Знайти двоюрідного брата Богдана допомогли свати мого знайомого, які мешкають у Канаді. Якось він несподівано зателефонував мені, розмовляв українською. Запросив до себе в гості. Незабаром прийшов виклик – і я поїхав. Пробув у Канаді 20 днів. Застав ще живою тітку – татову рідну сестру. Зустрівся з дев’ятьма своїми двоюрідними братами. Всі родичі живуть непогано. Мають власні будинки, машини. Брати розмовляють українською, бо відвідували українську недільну школу і спілкувалися вдома з батьками. Але їхні діти й онуки вже не знають мови своїх прадідів, лише англійську. Я зібрав у Канаді чимало матеріалів та фото. Виявилося, що в дядька Їхтемія родинне дерево налічує аж 54 особи! Повернувшись додому, вирішив видати книгу про наш родовід".
Один із Палагнюків грав за збірну Канади із хокею
На титульній сторінці книги – герб родини Палагнюків, який намалював відомий чернівецький художник Орест Криворучко. Його офіційно затвердили в Українському геральдичному товаристві. "Мої дід і прадід займалися сільським господарством. Крім того, у нашому роду дуже багато Тельців. Отож я вирішив зобразити на гербі бика, – пояснив Василь Георгійович. – А мій батько працював штельмахом, що у той час було дуже престижно. Виготовляв брички, вози, сільськогосподарський реманент. Навіть отримав офіційне право від румунської влади мати учнів і навчати їх. Звідси зображене на гербі колесо. Хоча мій тато Георгій мав лише чотири класи освіти, та був справжнім сільським винахідником. Він навіть намагався створити вічний двигун. Для цього з горища проклав жолоб, яким лилася вода і крутила колесо динамо-машини. Електричний струм батько також здобував за допомогою вітряка, який встановив на даху стодоли. Першим у Кіцмані тато створив механічний плуг, яким орав город. Та найбільшим його досягненням був чотириколісний трактор, який він виготовив самотужки".
У родині Палагнюків є робітники, медики, бізнесмени, спортсмени, викладачі вузів, фермер, пілот, хокеїст… "Мій син працює завкафедри фізкультури в ЧНУ, – розповів пан Василь. – Я займаюся підготовкою спортсменів. У Канаді Палагнюки переважно працювали на паперовій фабриці, куди я навідався під час своєї поїздки. Дехто – на металургійному заводі. Тітка Івона із чоловіком трудилися на залізниці. Дядько Їхтемій тривалий час був фермером. Один мій родич має власну фірму, яка займається бурінням колодязів. Серед онуків є і медики, і пілот. Але найбільше прославився хокеїст, який грав за збірну Канади серед юніорів".
Надія БУДНА
