Уже майже рік в опіковому відділенні лікарні швидкої медичної допомоги перебувають двоє безхатченків – 65-річний Дмитро Драган і 63-річний Іван Гуменко. Чоловіків підібрали минулої зими на вулиці з обмороженими ногами. Лікарям довелося ампутувати обом ноги майже до колін. Тепер безпритульним інвалідам на візках нікуди податися. У них немає ні рідних, ні житла, ні пенсії. Немає навіть жодних документів. Нещодавно у відділенні з’явився ще один безхатченко – 49-річний Олег Звонілов, якому теж нікуди йти. Що робити із цими особливими пацієнтами – лікарі не знають.
"Жив, наче ведмідь, у барлозі"
Завідувач опікового відділення Мирослав Малейкий провів нас до палати, яку виділили для безхатченків. Один із чоловіків сидить в інвалідному візку і їсть картоплю з капустою. Другий, вмостившись на ліжку, читає книжку. Третій лежить у потертій шкіряній куртці.
– Це лікар і людина від Бога, – каже Іван ГУМЕНКО, киваючи на завідувача відділення. – Якби не він, нас давно вже не було би серед живих. Він нас і вилікував, і прихистив. Щодня заходить, цікавиться здоров’ям, запитує, чи їли, як спали.
Іван Гуменко – колишній військовий, який прослужив понад 20 років. Має доньку, двох синів й онуків. Але вони далеко, тому не можуть приїхати до нього. Розповідає, що в селі Чудей Сторожинецького району має будиночок, де збирається доживати старість. "Незабаром приїде моя двоюрідна сестра, яка зараз на заробітках в Італії, і забере мене додому, – стверджує чоловік. – Вона знає, що я в лікарні. Телефонував їй. Три роки працював сторожем на міському пляжі. Жив, наче ведмідь, у холодній барлозі. Заснув – і обморозив ноги. Мене знайшли рятувальники".
Дмитро ДРАГАН приїхав із Красноярського краю, де працював у лісі, до мами в Чернівці. Але вона продала квартиру, а згодом померла. Так чоловік опинився на вулиці. "Майже два роки мешкав на дачі на Кемпінгу, –розповідає Дмитро Дмитрович. – Якось зустрів наркоманів, які почали вимагати гроші. А коли нічого не знайшли, жорстоко побили. Залишили закривавленого на снігу. На вулиці тоді було майже 20 градусів морозу. На щастя, мене помітила одна дівчина, яка викликала "швидку". Коли привезли до лікарні, ноги вже були чорні. Лікар сказав, що треба ампутувати. Не маю рідних. Пенсію не отримую, бо загубив документи. У лікарні мені добре. Тепло, їсти дають. Віряни з Банилова-Підгірного обіцяли забрали мене у притулок для престарілих. Я пішов би туди, бо не маю куди подітися".
Розповідаючи про своє життя, Олег ЗВОНІЛОВ плаче. "Втратив і дружину, і доньку, залишився один, – зітхає 49-річний чоловік. – Жив де доведеться. Найчастіше ночував у підвалах. Дуже хотів би знову стати нормальною людиною. Я все вмію робити".
"Викинути калік на вулицю ми не могли"
– У лютому 2011-го буде рік, як Дмитро Драган та Іван Гуменко живуть у нас, – розповів завідувач опікового відділення Мирослав МАЛЕЙКИЙ. – Обох знайшли на вулиці з обмороженням четвертого ступеня. Щоби зберегти життя чоловікам, ноги довелося ампутувати. Оперували та лікували їх за рахунок лікарні. Ми вже давно виписали обох із відділення. Але викинути калік на вулицю не змогли, тому залишили в себе. Їжу вони отримують тричі на день із нашої їдальні. Щось приносять наші працівники, пацієнти та відвідувачі. Так і викручуємося. За весь час, що безхатченки перебувають у нас, до них ніхто не навідувався з рідних.
Я особисто неодноразово телефонував до соціальних служб, просив їх зайнятися нашими пацієнтами. У всіх трьох чоловіків немає документів. Тому не можемо оформити їм інвалідність чи пенсію. А без цього безхатченків не хоче приймати геріатричний пансіонат. Виходить замкнуте коло. Цю зиму чоловіки ще перебудуть у нас. А що робити з ними далі – не знаємо. Адже у нас лікарня, а не притулок для безхатченків.
Надія БУДНА
