Наприкінці грудня виповниться 31 рік відтоді, як радянські війська 1979 року увійшли на територію Афганістану. Жорстока війна тривала 10 років. Але ще й досі її учасники отримують нагороди. Так, днями високу бойову нагороду 62-річному лікарю із Чернівців Олександрові Гайдученку вручив Генеральний консул Росії у Львові Євген Гузєєв.
– Маю два ордени – Червоної Зірки та "За службу Батьківщині у Збройних Силах" третього ступеня, – розповідає підполковник медслужби у відставці. – Володаря трьох останніх прирівнювали до Героя Союзу. Ще один орден Червоної Зірки мені досі не вручили. За який саме випадок на тій війні мені дали медаль, не знаю – консул не привіз представлення командування на нагородження.
Опинився колишній військовий хірург у цій країні навесні 1982 року в чині капітана.
Гранати котилися кузовом, немов картопля
– Спочатку два місяці проходив спецпідготовку в Ленінградській військовій медичній академії. Навчали нас особливостей надання медичної допомоги у горах та пустелі, – продовжує Олександр Іванович. – У Кабулі сів у кузов ЗІЛа, щоби дістатися місця служби. Коли машина рушила, раптом посеред кузова викотилося декілька гранат. У мене – мороз по спині, а солдати навіть не звернули на це увагу – звикли. Потрапив я до Кандагара. Служив у 70-й мотострілецькій бригаді. Тут відбувалися дуже важкі бої. Офіцери називали Кандагар Сталінградом, де наші війська були "німцями". Госпіталь знаходився на території місцевого аеропорту. Оперував як наших військовослужбовців, так і афганських – іноді по дві доби не виходив з операційної. Пригадую, якось привезли солдата, який потрапив під мінометний обстріл: нещасному відірвало ноги, нутрощі. Просив мене його врятувати: "Я один у батьків, був ще старший брат, але його вбили бандити!" Врятувати його було неможливо. Доводилося пізніше в гірських умовах і ноги пилою ампутовувати.
– Якось у районі Пандшеру в автоопераційній оперував. Поранених було багато. Солдати-санітари заснули надворі, притулившись до коліс машини. Вилаяв їх, бо нікому було заносити і виносити поранених, – продовжує Олександр Іванович. – Це почув якийсь військовий без погонів і зробив мені зауваження. Я у відповідь вжив міцне слівце. А невдовзі мене викликав командир полку Лев Рохлін, який пізніше командував армією в Чечні. У присутності офіцерів він насварив мене, бо військовим без погонів був якийсь генерал із політичного управління: ці політичні комісари маскувалися, щоби не загинути. А коли всі розійшлися, Рохлін мені сказав: "Правильно зробив, що "послав" цього мудака!" Але були й інші командири. Так, один із них пиячив, а я не хотів йому давати спирт. Тож він відмовився підписувати подання мене до нагороди. А нині цей підполковник носить велику зірку на погонах у російській армії.
Завдяки "Бі-Бі-Сі" потрапив у "полон"
Як розповідає Олександр Іванович, якось ця відома радіостанція передала інформацію, що під Кандагаром у полон до афганців потрапила група радянських офіцерів. До того ж, називали конкретні прізвища і чини. Серед них був і Гайдученко.
– Довідався про це від московських телевізійників, які приїхали мене знімати, щоби довести неправдивість переданої інформації, – усміхається чоловік.
Майор Гайдученко брав участь у бойових операціях, у рукопашних сутичках, одного разу навіть замінив командира батареї. А якось знищив дванадцять афганських спецназівців, які прийшли з Пакистану. Дуже влучно стріляв. А ще був спортсменом-самбістом та альпіністом. Кулі його оминали, але перехворів на жовтуху та малярію.
Василь ГРИНЮК
