«Наш ліцей – це підготовка до дорослого життя»

У Чернівецькому військово-спортивному ліцеї-інтернаті навчаються переважно ті учні, які у майбутньому мріють пов’язати життя з військовою службою та силовими структурами.

До Дня Збройних Сил України кореспондент "МБ" провела один день у ліцеї-інтернаті.

Директор закладу Сергій Стукало попередив мене, що свій день ліцеїсти розпочинають рано – о 07.00. Я прийшла навіть раніше, о 06.45, коли на вулиці було ще зовсім темно. Яким же було моє здивування, коли я побачила вже повністю зібраних вихованців, які охайно застелили ліжка! Коридорами вже снували чергові з віниками та швабрами.

Віджимаються голими руками на снігу

– Ще ж немає 07.00. Чому ви так рано повставали?! – дивуюся.

– А ми вже звикли рано прокидатися. Крім того, сьогодні п’ятниця – ми роз’їжджаємося по домівках. Чим раніше наведемо лад у кімнатах, тим швидше поїдемо додому, – відповіли мені.

О 07.10 вже треба бути на плацу для ранкової гімнастики. Більшість вправ – такі самі, до яких ми звикли на уроках фізкультури: розминка, розтяжка, присідання, стрибки. І спробуй-но "закосити", коли на вулиці сніг і холод. Навіть я з фотоапаратом починаю повторювати вправи за ліцеїстами, щоби зігрітися. Хлопці, більшість яких без рукавичок, вперлися руками у холодний і білий від снігу асфальт та почали віджиматися – хто скільки міг.

Після ранкової гімнастики ліцеїсти заходять до побутової кімнати переодягатися у військову форму. Сюди входить цілий набір: підштаники, гольфи, штани, сорочки, куртки. На сорочках – нашивки (шеврони) зі знаком ліцею, а також із групою крові – все, як в армії. Майже всі елементи одягу – характерного військового забарвлення. Ліцеїсти розповідають, що їм спочатку навіть спідню білизну видали такого кольору, але учні її не носять. Бо такі труси або дуже великого, або малого розміру.

На сніданок виділяють 20 хвилин

Я також вирішила одягнутися у військову форму. Свою запасну мені погодився позичити заступник директора з військово-спортивної роботи Василь ШИЛО. Василь Миколайович – чоловік міцний і високий, тож не дивно, що я у його штанах та куртці "втопилася". Але підперезала штани поясом, то вийшло навіть непогано. Черевики мені видали 41 розміру (тоді як у мене 37,5). Коли вийшла на вулицю, холоду навіть не відчула – настільки теплий цей одяг.

О 07.40 – сніданок. Ліцеїсти розсідаються тісними компаніями за столи – хлопці та дівчата окремо, і беруться до шматочків булки, намазуючи на них масло. Потім до столів підносять тарілки із сосисками – і за мить сосиски розбирають. Незважаючи на те, що ліцеїстів багато, у їдальні негамірно – на сніданок відведено лише 20 хвилин.
Після сніданку – лінійка. Сюди учні йдуть стройовим кроком. Я намагалася йти з ними в ногу, але де там – довелося підбігати. Адже мистецтво стройового кроку досить нелегке. Це я зрозуміла після того, як мене намагався навчити крокувати Василь Шило: "Пальці зібгати, корпус рівно, але назад не відхилятися, права нога вперед, ліву руку заносимо назад, і навпаки. Ногу підіймаємо на 15-20 сантиметрів над рівнем землі, ширина кроку – 60-70 сантиметрів, за хвилину потрібно пройти 110-120 кроків". Я спробувала отак походити, і, хоч мені не дуже добре це вдавалося, у мене автоматично вирівнялася постава, м’язи напружилися, у рухах з’явилися чіткість і впевненість.

О 13.05 уроки перервали на півгодини – для обіду. А далі – знову заняття до 15.10.

Після цього ліцеїсти жваво потягнулися до спальних кімнат – збиратися додому. Щоправда, перед цим їм потрібно прибрати кімнати: доки у кімнаті не буде чисто, додому не відпустять. Заступник директора з виховної роботи Валерій Мазуренко разом із вихователем Дмитром Козлом обходять кімнати – перевіряють, чи охайно застелено ліжка, чи на місці рушники.

– Це ще не ідеальний стан кімнати, – вважає Дмитро Козло. – Ось ліжко застелено недостатньо рівно.
Цікавлюся, що ж пан Дмитро робить, якщо виявляє, що хтось недобре застелив ліжко.

– Відхиляю ковдру разом із матрацом і змушую перестелювати, – суворо відповідає.

– Це правда, – підтверджує дев’ятикласник із Новоселиці Ервін НАСУЛІЧ. – Я також колись не вмів застелювати ліжко. Доки навчився, тричі був змушений перестеляти.

І ось до кімнат забігають хлопці. Вони починають стягувати із себе військовий одяг і переодягаються у джинси, светри, кросівки.

"Моя курточко, я тебе не одягав цілий тиждень! – вигукує учень 10-А класу із Михальчі Іван ШЕВЧУК. – Нарешті можна одягнутися так, як усі, і ввімкнути мобільний телефон".

На вусі в одного з учнів помічаю сережку.

– А тобі дозволяють її носити у ліцеї? – цікавлюся.

– Та ні, я її одягаю лише тоді, коли їду додому, – зізнається хлопець.
Потроху коридори та подвір’я ліцею порожніють.

"Щоби носити форму ліцеїста,
ще треба заслужити"

Сергій СТУКАЛО, директор Чернівецького військово-спортивного ліцею-інтернату:

– У нашому ліцеї-інтернаті навчаються 214 учнів. Ліцеїсти навчаються з восьмого класу. З першого до сьомого класів навчаються вихованці інтернату.

Більшість наших учнів – це ті, хто у майбутньому хоче стати військовими. У всякому разі у цьому напрямку працевлаштування дітям обіцяю – якщо дозволятиме стан їхнього здоров’я. У нас є домовленості з керівниками цих структур на місцях.

Як муніципальний заклад ліцей-інтернат фінансують із бюджету міста, і більшість дітей повинна навчатися все-таки з Чернівців. Проте якщо ми бачимо, що дитина хоче стати військовим, успішно навчається і у неї добрий стан здоров’я, то як її не взяти, навіть якщо вона – не з міста? Щоправда, є ще категорія таких дітей, яких приводять батьки, щоби їхні чада відчули дисципліну.

За результатами першої чверті на прохання батьків ми відрахували кількох ліцеїстів. Бо побули тут два місяці і відчули, що це не їхнє. Що вони не хочуть вранці прокидатися і виконувати вправи, носити форму. А тоді навіщо мучитися? Зараз у нас є такий учень, який не хоче тут навчатися. Проте його мама просить. Каже, що він виправиться. Наразі хлопець не ходить у військовій формі – адже ще треба довести, що він на неї заслуговує.
Галина МАРКІВ