На Центральній площі 27 листопада вшанували пам’ять жертв голодомору та політичних репресій. Акцію організувало обласне товариство політв’язнів та репресованих. На площі підняли українські прапори із чорними стрічками та запалили свічки.
– Був страшенний голод, – розповідає чернівчанка Ірина СЕМЕНКО. – Все забирали, а люди пухли від голоду та помирали. Мою родину вивезли на Урал 1947 року. Пам’ятаю те: маленькі вікна вгорі й повен товарний вагон знесилених і голодних людей.
Тетяну БОЙЧУК після війни було засуджено на 15 років за співпрацю з "ворогами народу". Покарання вона відбувала в таборі поблизу Фінської затоки.
– Доки харчі довозили до нашого табору – розкрадали навіть сіль, – каже жінка. – Цинга була масовим явищем. В одному таборі з нами були військовополонені німці. Ставлення до нас було жахливим. Єдине, чим харчувалися, – зелені квашені помідори. Їх продати чи пропити начальство не могло, бо вони нікому не були потрібні. Тетяна Тодорівна каже, що минулими роками на вшанування приходило більше людей:
– Керівництво держави спеціально відводить людей від пам’яті про ті події.
Ада Запотічна, яка народилася на Сумщині, розповіла:
– Родина була працьовитою і заможною, але коли влада почала "розкуркулювати", забирали все. Навесні 1933-го полегшало, бо виросли різні бур’яни. Їх люди варили, додавали гниле картопляне лушпиння. Так і рятувалися.
Під час голоду 1932-1933 років загинуло чотири мільйони людей. Якщо врахувати ненароджених, ця цифра перевищує шість мільйонів. (М. Салітра)
