"Я з 1920 року. Коли мені було дванадцять років, дізналася про цей голод… Була колективізація, забрали у нас коня і віз. А мати в горщики насипала зерна і насіння, то вони повитягали все. Забирали все, що було. У нас троє хлопчиків, братів моїх, померли, малі були. Багато померло…"
"Мама в голодовку померла 1933 року. Впала на дорозі – і померла. І брат помер у голодовку. Їли кропиву, липу, полову… Але ховали без домовин. Бачила, як лежали на дорозі мертві люди. Коли мама померла, сестрі було три роки, а найстаршій – сім".
Ці документальні свідчення Віри Олійник, Марії Кучі та спогади інших очевидців про Голодомор 1932-1933 років можна побачити на виставці "Ми звинувачуємо", яку відкрили у Чернівецькому краєзнавчому музеї. Документи надав Інститут національної пам’яті України. Тут також є місцеві матеріали про голод на Буковині 1946-1947 років.
Молодший науковий співробітник відділу новітньої історії музею Віктор Малик провів екскурсію для кореспондента "МБ". На виставці представлено документальні матеріали про насильницьку колективізацію, знищення інтелігенції, арешти та депортації. Зокрема тут можна побачити текст так званого закону "про п’ять колосків" 1932 року. За кілька зрізаних чи підібраних на полі колосків могли розстріляти або ув’язнити на десять років. Було введено режим "чорних" дощок. На них записували села, які не виконали план хлібозаготівлі. Для мешканців це було рівнозначно смертному вироку. Села оточували війська, населення депортовували.
У той час Північна Буковина і Бессарабія перебували у складі Румунії, тому голоду тут не було. Але населення краю знало про трагічні події у Великій Україні й намагалося всіляко допомогти. Про голод постійно писали тодішні місцеві газети "Час", "Народна сила", "Наша речь".
Журнал "Українська ластівка" (червень-липень 1933 року) у статті "Страшне лихоліття на Україні" писав: "Нашу Неньку-Україну навістило страшне лихоліття. Такого страшного голоду ще не було на Україні від світової війни. Тому по всіх землях, де живуть українці, творяться комітети для рятунку нещасних, голодних братів на Україні. І в нас, в Чернівцях, створився такий комітет, який уже робить збірки, щоби врятувати від голодної смерти наших нещасних братів. Тому і ви, любі діточки, робіть збірки та посилайте для таких же діточок, як ви".
– Щодо голоду на Буковині 1946-1947 років, то тут були й об’єктивні, й суб’єктивні причини, – пояснив Віктор Малик. – Це був повоєнний період. Населення області скоротилося на понад 300 тисяч осіб. У селах бракувало чоловіків, які могли би займатися господарством, не вистачало коней. Далися взнаки несприятливі погодні умови, зокрема малосніжна зима 1945-1946 років, посуха 1947-го. За сім місяців випало менше половини норми опадів. Та незважаючи на всі ці фактори, з отриманим урожаєм можна було пережити голод. Однак непомірні плани щодо хлібозаготівлі вимели абсолютно все. І це головна причина трагедії.
Як розповів Віктор Малик, виставку про Голодомор переважно відвідують туристи і студенти. Місцеві мешканці та школярі майже не приходять.
Надія БУДНА
Факти і цифри
Три голодомори (1921-1923, 1932-1933, 1946-1947) забрали в Україні, за приблизними підрахунками, майже вісім мільйонів життів.
Було знищено 352 тисячі найкращих одноосібних селянських господарств, де налічувалося півтори мільйони осіб.
На так звані "чорні дошки" (невиконання плану хлібозаготівель) було записано колгоспи 82 районів із населенням п’ять мільйонів осіб.
На Буковині від голоду 1946-1947 років померло приблизно 17 тисяч осіб. Зокрема 1947 року було зареєстровано понад 41 тисячу хворих на дистрофію, яка була спричинена крайнім виснаженням.
